Білоцерківські підземелля: міфи чи реальність

 

«Початок досліджень білоцерківських підземель поклала людина надзвичайно містична за своєю суттю. Тривалий час я відверто боявся його й довго не розумів», – так пригадує історик Євген Чернецький знайомство з білоцерківським краєзнавцем Володимиром Павлюченком, який власне і став ініціатором досліджень підземних ходів у місті та парку «Олександрія». Пошукова діяльність розпочалася у 1989 році, проте навіть зараз у науковців більше здогадок, ніж відповідей, до того ж жодної книжки про дослідження підземель так і не надруковано. Тож у цій статті ми пропонуємо вам, шановні читачі, спогади краєзнавців Володимира Павлюченка та Євгена  Чернецького про період розкопок та пошуків підземель, в яких свої скарби могли сховати як гетьман Іван Мазепа, так і родина Браницьких.

Людмила Полях

Історія розкопок місцевих підземель

Ходи під землею білоцерківці розкопували давно, адже про них є згадки ще в документах 1552 року. Науковці поділяють підземелля на кілька типів за їх призначенням: інженерні (для відведення води чи доступу до неї), романтичні (гроти), господарські (льохи), ритуальні (для здійснення обрядів), меморіальні (для захоронення), оборонні (для втечі чи переховування). Всі ці типи є у Білій Церкві. Зокрема, на Замковій горі багато охочих, коли пірнали під воду, могли побачити вхід. Володимир Павлюченко каже, що такі ходи були у всіх фортифікаційних спорудах для можливості брати воду під час облоги замку. Також про це свідчать документи. У люстрації Білоцерківського замку був описаний підземний хід, який потребував ремонту. Був і підземний хід від костьолу (Будинок органної та камерної музики) до будинку ксьондза (розташовувався біля Зимового палацу). По ньому ходили священики. Під  час будівництва мосту «Дружба» будівельники перерізали цей хід.

Євген Чернецький розповідає, що від Торгової площі також простягалися підземні ходи, зокрема й до нинішньої вул. Б.Хмельницького, де мешкали євреї. Використовували їх як льохи, а також часом переховували контрабанду. Володимир Павлюченко стверджує, що один такий хід йшов від БРУМу до будівлі, де нині розташований ЦТДЮ «Соняшник».

Володимир Павлюченко в одному з льохів біля міської лікарні №1 з боку недобудованої церкви також знайшов підземний хід, який нині засипаний.  Знаходили хід в підземелля і біля санаторію «Діброва». Вхід був дуже вузьким, але потім розширювався і в підземній кімнаті навіть були знайдені рештки коня та воїна в обладунках. Тепер цей хід заасфальтовано.

Підземні ходи парку «Олександрія»

У 1989 році Володимир Павлюченко, на той час тренер зі східних видів єдиноборств, взявся за розкопки ходів у парку «Олександрія». Копав сам та зі своїми учнями. Захопився цієї темою пан Володимир ще з дитинства, адже мешкав неподалік парку та бував у верхніх галереях підземель. Тогочасний директор парку Леонід Мордатенко, звісно, хотів знати, що копають на території парку. Проте, як згадує у своїй книжці «Історія Білої Церкви: події, постаті, життя» Євген Чернецький, пошуковці не прагнули погоджувати свої плани з ним. Зрештою, спелеологічну діяльність все-таки довелося легалізувати, зареєструвавшись у Товаристві охорони пам’яток. Євген Чернецький пише, що частіше за все дослідження ніким спеціально не фінансувалися, лише Білоцерківський краєзнавчий музей найдовше займався цією проблематикою.

Володимира Павлюченка у 1992 році було прийнято на роботу в музей молодшим науковим співробітником та разом з Євгеном Чернецьким делеговано на стажування до Гнилецького монастиря, в якому проводив свої дослідження спелеолог Тимур Бобровський. Після навчання краєзнавці у серпні 1992 року знову приступили до досліджень галерей другого ярусу підземель в парку «Олександрія».  Це територія біля Літнього палацу графів Браницьких, від якого збереглися лише підвали двох рівнів.

Наразі ці руїни так заросли чагарником та бур’янами, що знайти їх нелегко. Орієнтуватися потрібно на  композицію «Варна», поруч з якою і знаходяться рештки фундаменту. «Обабіч Літнього палацу збереглися в чудовому стані до нашого часу два великих колодязі – Північний та Південний. Впродовж двох тижнів ми досліджували Південний колодязь», – згадує у своїй книжці Євген Чернецький. Історик каже, що глибина колодязів не менше 15 м, а його колега Володимир Павлюченко стверджує, що глибина може сягати 30 м. Діаметр кожного становить близько 2 м.

Краєзнавці розчищали колодязь так: металевою тросовою драбиною один з відром залазив у колодязь і набирав сміття, камінці, биту цеглу. Інший витягував товариша. Так кілька метрів розчистили. Спершу знайшли трубу, якою, можливо, відкачували воду ще під час пошуків у 1930-х роках. Другою знахідкою виявилися мінометні міни, яких накидали  у колодязь після війни, розміновуючи парк. Науковці спершу не знали, що то міни, та били їх ломом, щоб підважити. Зрештою чотири чи п’ять штук витягли. Ця інформація про небезпечну знахідку дійшла до директора парку Леоніда Мордатенка, який був проти подальших розкопок. Відтак, прочистивши 14-15 м колодязя, науковці припинили пошуки.

Хоча копали не лише колодязі. Приміром, досліджували підвали Літнього палацу. «На території палацу (Аустерії) не все було зруйновано, як зараз. Підвали були чисті, ми навіть могли там поставити столик і грати в карти. Зараз вони завалилися і будуть руйнуватися далі. А тоді приїжджали з Києва спелеологи, спускалися в ці підвали, а там кажани зимували…», – пригадує Володимир Павлюченко.

Копали також біля нинішнього кафе «Берегиня», там раніше був двоповерховий будинок наглядача. Від будинку гвинтовою драбиною вниз можна було спуститися в льохи Браницьких, де зберігалися продукти. Від цього будинку до Літнього палацу вів тунель, де були розташовані льохи. «Ми використовували екскаватор для розкопок. Розпитували очевидців, геологи проводили геолокацію, затим робили свердловину. Там були глибокі підвали, під час окупації німці облаштували в них стрілецький арсенал. Той, хто фінансував таку роботу, не цікавився історією Браницьких, він хотів знайти архіви гестапо. Коли ми копали, приїжджали люди з органів, цікавилися пошуком. Але двох людей тоді травмувало завалом і пошуки довелося згорнути», – пригадує пан Павлюченко.

Де зберігаються скарби?

Звичайно, ніхто з родини Браницьких не думав залишати майбутнім дослідникам інформацію про свій маєток. Тому жодних карт ходів не існує. Є лише приблизна схема розташування льохів, які в той час виконували функцію нинішнього холодильника.  Проте науковці впевнені: скарби Браницькі не встигли вивезти з Білої Церкви. Згадка про скарби з’являється ще в 1825 році, коли підполковник Сергій Муравйов-Апостол змінює напрям Чернігівського полку, рухаючись з Житомира. «У тогочасних мемуарах зміна напрямку руху пояснюється бажанням захопити величезні скарби Олександри Браницької, про які чимало говорили поміж місцевих поляків. Вказується навіть місце їхнього збереження: підвали палацу графів Браницьких в їхній білоцерківській резиденції. Власне йдеться про Літній палац в «Олександрії», руїни якого є лише верхнім поверхом підвалів, а під ним існує ще один – повністю неушкоджений», – пише у книжці «Історія Білої Церкви: події, постаті, життя» Євген Чернецький.

Попри пограбування «Олександрії» в 1918 році, ані в музеях, ані на аукціонах чи в приватних колекціях немає творів мистецтв та колекцій старовини, які були в резиденції Браницьких. Як відомо, 21-22 січня 1918 року новосформовані козацькі сотні та місцеве населення розгромили резиденцію. Тодішня власниця маєтку графиня Марія Браницька разом з донькою та внуками сховалася у приватних будинках, зокрема на квартирі директора гімназії. Згодом переїхала до Києва, де графиня померла, а її дочка з родиною виїхала до маєтків під Варшавою.

Володимир Павлюченко також вважає, що коноп (посудина) із серцем дядька та благодійника Олександри Браницької князя Георгія Потьомкіна також покоїться в парку. Як відомо, тіло князя поховали у Катерининській церкві в Херсонській фортеці, згодом племінник князя забрав з труни срібний посуд з серцем, мозком та нутрощами. Припускають, що посуд повезли в Чижово під Смоленськом, де народився Потьомкін. «Я вважаю, що посудину захоронено в парку «Олександрія». Поруч з «Ротондою» була ще одна споруда, саме там розташовувався бюст Потьомкіна, а не як зараз, в «Ротонді».  Від тієї іншої споруди залишилися лише рештки фундаменту, ми там знайшли цеглу з хрестиками. Такими мітками позначали місця поховання», – каже Володимир Павлюченко.

Звісно, багато крапок над «і» могли розставити нащадки Браницьких. На початку 90-х років до Білоцерківського краєзнавчого музею приїжджав Адам Рибінській з дружиною. Місцеві краєзнавці дуже зраділи, сподіваючись на співпрацю. «Я їм почав розповідати, що ми вже знайшли у парку, ділився інформацією та своїми враженнями. Проте Адам мені тоді сказав: «Юначе, а чого ви лізете в наші сімейні таємниці?» Нащадки Браницьких тоді приїхали у Білу Церкву з документами подивитися на майно своїх предків та запитували нас, коли Україна поверне їм володіння», – пригадує Володимир Павлюченко.

Білоцерківці шукали скарби не лише родини Браницьких. Є легенди і про те, що дванадцять возів із золотом були сховані в околицях Білої Церкви гетьманом Іваном Мазепою, який впродовж 1704-1708 років робив Білу Церкву правобережною столицею Гетьманщини. Існують тогочасні свідчення про зберігання в підвалах Білоцерківського замку державного скарбу. Проте знайти ці скарби не вдалося.

Врешті, тема підземель могла б стати туристичною родзинкою міста. В обох науковців накопичилося чимало матеріалів та фотонегативів з часу розкопок. Проте, на жаль, у Білій Церкві є охочі профінансувати спорудження пам’ятника місцевій жаргонній назві міста, проте немає меценатів фінансувати наукові праці й дослідження. А розвиток туристичної галузі так і зупинився на рівні обговорень у колі «співчуваючих» та кількох невеличких заходів, які проводяться силами приватних осіб. 


Володимир Павлюченко, ст. науковий співробітник відділу археології природи Білоцерківського краєзнавчого музею

Внуки Браницьких їздили на розкопки єгипетських святилищ і звідти привезли близько 30 мумій. Вони десь мали бути виставлені в музеї Браницьких. Можливо, зберігаються в підземеллях, – розмірковує Володимир Павлюченко. – Також родина Браницьких мала відношення до масонів. Внук Ксаверія Браницького – граф Олександр – був масоном 32 ступеня з існуючих 33. А всі обряди масонів відбувалися у підземних спорудах. Я б хотів віднайти таке підземелля в парку, де проводилися масонські обряди. Коли графиню Браницьку запитали, що ви залишите своїм дітям у спадок, вона відповіла, що 29 млн рублів золотом. Ми з Євгеном Чернецьким добре вивчили цю тему. Проте дуже складно зрушити цей маховик. Соратників немає, адже це потребує потужного фінансування.