Білоцерківській гімназії №2 – 155 років!

А це значна дата для всього освітянського загалу міста, Київщини – і не тільки… Як з гордістю говорить директор гімназії, історик за освітою Анатолій Плєшаков, ще не було моста через Гудзон, Брук Бонд не винайшов знаменитих рецептів своїх чаїв, а навчальний заклад на благословенній білоцерківській землі вже мав своїх перших вихованців.
Лада ЗАВІРУХА
Якщо взяти весь обсяг архітектурної спадщини, то у нас, напевно, найкраще збережені саме культові споруди – церкви і храми, намолені віками. І хай вибачать нас скептики, але порівняння гімназії №2 із храмом, на нашу думку, дуже вдале. Недаремно ж існує сталий вираз «храм науки» – і це про нашу гімназію. Вона є найстарішим подібним навчальним закладом у Київській області, тому що почала свою роботу як церковно-приходська школа ще у 1864 році.
Заклад – своєрідний провідник крізь віки, адже тут навчалися діти у ХІХ і ХХ століттях, та і сьогодні, у ХХІ він приваблює батьків віддаленістю від доріг із пожвавленим рухом, певною камерністю, небайдужістю педагогів, а дітей – тим, що пропонує не лише навчання (про це згодом). І, що найвагоміше, на думку директора гімназії Анатолія Плєшакова, будівлю старого навчального закладу (нині старий корпус) вдалося зберегти. Насамперед тому, додамо ми, що тут до всього ставляться з любов’ю.
«Тиждень» пропонує читачам своєрідну екскурсію навчальним закладом, ми розповімо про цікаві локації, сповнені глибоким сенсом, і не лише. Можливо, для когось, і цілком ймовірно, що це будуть колишні випускники чи нинішні учні, гімназія відкриється зовсім по-іншому, а хтось захоче повернутися до рідної альма-матер…
Трохи історії…
За словами директора гімназії, навчальний заклад прийняв перших учнів на свято Покрови у 1864 році. Це була церковно-приходська школа, яка проіснувала близько 12 років. Наступний етап розвитку навчального закладу – двокласне, а пізніше чотирикласне училище. У 20-х роках ХХ століття школа носила ім’я Івана Франка, мала статус загальноосвітньої з українською мовою викладання. Важким був післявоєнний час, відбудовували школу разом: вчителі, батьки та діти. І вже в лютому 1944 року, через місяць після визволення міста від німецько-фашистських загарбників, у школі було відновлено навчання.
– Мені розповідав колишній випускник, директор трикотажної фабрики пан Велігорський про те, що вже 1 лютого 1944 року в школі вікна були засклені, дошки висіли в кабінетах, печі відремонтовані – діти навчалися у три зміни. Але більш за все мене здивувало, що на великій перерві усім учням давали невеликий шматочок хліба та кухлик теплого молока. Я був відверто шокований: війна йшла – а тут уже вчили дітей, – говорить Анатолій Плєшаков.
Змінювався час, змінювалися директори, життя ставило нові завдання, але у школі завжди намагалися відповідати вимогам часу. Так з 2003 року школа – член національної мережі «Шкіл сприяння здоров’ю» та функціонує як заклад інноваційного типу – гімназія уже наступного року отримує статус Обласного опорного закладу освіти Київщини.
У 2005-2006 роках була перемога у Національному конкурсі розробок кращих уроків щодо формування здорового способу життя, збереження репродуктивного здоров’я дітей і підлітків у процесі викладання основ наук. У 2007 році гімназія №2 – експериментальний навчальний заклад всеукраїнського рівня з теми «Превентивне виховання учнів в умовах здоров’язберігаючого навчально-виховного простору», цього ж року закладу присвоєно звання «Визнання року», а директора названо кращим керівником серед 100 керівників шкіл України в номінації «Стратегія та розвиток навчального закладу».
Щоб перерахувати усі досягнення гімназії за останні роки, насправді не вистачить газетної шпальти. Ці відомості збережені на офіційному гімназійному сайті, а ще грамоти, призи, кубки і нагороди виставлені у фоє нового корпусу школи, багато їх у кабінеті директора.
Додамо лише, що школа однією із перших стала Асоційованим членом європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю. І, на прохання Анатолія Плєшакова, наголосимо, що у приміщенні навчального закладу попри вік і бурхливі події двох століть, займалися лише благою справою навчання дітей.
Цікавинки старого корпусу
За словами директора гімназії, старий корпус був глинобитний, а підлога зроблена з модрини, вона добре збереглася на відміну від стін. Тому свого часу існувала пропозиція знести корпус, проте Анатолій Плєшаков вважає, що це рівнозначно тому, щоб обрізати коріння у дерева.
– Була ідея у 90-х роках минулого століття добудувати паралельний корпус, а в старому зробити музей вчительства чи школярства Київської області, – ділиться директор.
Проте у минулому столітті реалізувати ідею завадили складний економічний стан 80-90-х і розпад Союзу, а нині, за словами директора, ще не знайшовся очільник Київщини, який би по-справжньому дбав про збереження історії столичної області.
– Звичайно, сьогодні, перебуваючи у гімназії, важко уявити, яким було приміщення старого корпусу, адже ми його реконструювали, щоправда залишили деякі артефакти, які налічують однозначно більше ста років, – говорить Анатолій Плєшаков.
У будь-якій іншій країні, за словами Анатолія Плєшакова, обов’язково зацікавилися б тим, що будівля має більше ніж столітню історію, вклали б кошти у її відновлення, зокрема повернули на фасад різьблення.
Філософія у скульптурі
Якщо обійти гімназію вздовж нового корпусу, обов’язково натрапиш на сонячний годинник і скульптурну композицію, насправді глибоко філософську. Над нею впродовж літніх канікул працювали художник Олександр Дмитренко, особисто директор гімназії Анатолій Плєшаков і робітник навчального закладу Олександр Вернидуб.
– Я впевнений, що діти повинні не просто отримувати знання, а й пізнавати глибинний сенс життя, любити його і красу навколо. Вони повинні розуміти, що в сонячній системі єдина жива планета – Земля, тому її символізує у нашому сонячному годиннику – зелений кущ. А скульптурна композиція навколо годинника – це ніби пропозиція для гімназистів замислитися над сенсом життя.
Тут є дорослий чоловік, який дочитує книгу життя, він уже думає про вічне, знає дуже багато і розуміє, що тінь на годиннику не зупинити, а хлопчина навпроти лише починає читати цю книгу, він зустрічає ранок – його обличчя обернене на схід. На відміну від чоловіка у його постаті відчувається рух, але він, дивлячись на старше покоління, приймає досить зріле рішення: настав час пізнавати життя, вчитися, – розповідає Анатолій Плєшаков.
Озеленення – гордість гімназії
Скільки б разів не доводилося приходити в гімназію там буяє зелень, висаджують нові дерева, квіти ростуть у неймовірній кількості – кольорів і видів. Та й який іще заклад може похвалитися справжнім ставком із кольоровими рибками та ліліями, альпійською гіркою, тюльпановим деревом (яке, напевно, є на території міста хіба що в «Олександрії»), деревом Гінкго білоба, кримським кипарисом і справжньою магнолією. А ще тут є «зелений клас» і оранжерея – єдина такого масштабу в місті.
– Свого часу гімназія стала переможницею першого Всеукраїнського конкурсу на краще озеленення навчального закладу, – говорить Анатолій Плєшаков і додає, що багато дерев, які є на території гімназії, вирощені в оранжереї з черенків дбайливими руками лаборанта Марини Волошиної.
– Лавр, монстера делікатесна, яка плодоносить, але – загалом близько 180 видів рослин в оранжереї. І це все утримувати дуже непросто, легше було б махнути на все рукою, проте хочеться, щоб діти мали можливість бачити красу, – наголошує Марина Волошина.
Кадетський корпус 
Ще однією цікавинкою гімназії є військово-гімназійні класи. Цьогоріч кадетський корпус відзначив ювілей – 15 років з моменту створення. Його унікальність у тому, що на таких засадах, як у нас – практично лише за рахунок батьківських коштів – військово-гімназійні класи більше не існують ніде в Україні. Білоцерківським кадетам активно допомагає ГО «Клуб офіцерів «Честь», яку очолює Валерій Забарський, дякуючи управлінню освіти і науки міської ради утримуються ставки офіцерів-вихователів.
– Досвід Білоцерківської гімназії №2  щодо створення військово-гімназійних класів більше ніде не прижився, – констатує Анатолій Плєшаков і нарікає, що величезну кількість принципів, на жаль, не вдалося реалізувати в кадетському русі через відсутність належної допомоги з боку міської влади.
Учитель приречений жити заради майбутнього України
За словами Анатолія Плєшакова, найбільшим досягнення гімназії і сьогодні, і в усі роки були педагоги. У його арсеналі безліч добрих слів для колег, але найбільше запам’ятався вислів, який звучить чи то як настанова, чи то констатація факту: «Щоб випускник став «зіркою», він повинен мати зіркових педагогів – і у гімназії №2 є привід пишатися ними».
Ось на такій мажорній ноті хочеться завершити розповідь про Білоцерківську гімназію №2, а також користуючись можливістю, побажати колективу наснаги, здоров’я і бажання ходити на роботу, адже основа педагогіки – це терпіння і любов до дітей.