Був янголом-охоронцем для побратимів, став небесним янголом для сина…

Сарнавський Євгеній Вікторович
14 січня 2018 року на Старий Новий рік спалахнула на небосхилі України ще  одна маленька зірочка, яка символізувала, що там на Землі у Білоцерківському   пологовому   будинку народився хлопчик – син полеглого Героя України, капітана 72-ї  окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців Євгенія Вікторовича Сарнавського. З пологового дружину Героя  Альону  Сарнавську забирали побратими Євгенія, для яких він  до останньої хвилинки життя  був  янголом-охоронцем,  а тепер став небесним янголом для свого новонародженого сина, якого так і  не  побачив…
Мужність, шляхетність, відвага – такі  риси мають бути притаманні   справжньому воїну і саме таким був командир інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 72-ї окремої механізованої бригади капітан Сарнавський Євгеній Вікторович. Справжній українець і  патріот, нащадок  шляхетного  роду, ввібрав у себе найкращі людські якості, його називали  майбутнім  українських  Збройних сил. Він мав  палке, щире, любляче серце, стійкість та  витримку, розсудливість і  виваженість, міцний характер та силу волі, а ще велику  відповідальність за ту справу, яку робив, розуміючи, що від  нього, його знань і  вмінь залежать людські життя.
Звістку, що серце Євгенія Сарнавського зупинилося, боляче  сприйняли не лише найрідніші люди, але й  всі, хто хоча б раз спілкувався з капітаном  Сарнавським. Це дійсно була значна втрата  для України… 
Народився Євгеній 14 вересня 1989 року в місті, яке овіяне військовою звитягою та  козацькою   славою – Кам‘янець-Подільському Хмельницької області. Невдовзі родина переїхала до Овруча на  Житомирщину. Саме неподалік Овруча, за архівними документами, що датуються 1556 роком, було посаджене їхнє родинне дерево засновником роду, українським шляхтичем із села Сарнинка Петром  Сарнавським. До першого класу пішов у Овручську гімназію  ім. А.Малишка, а після закінчення 7 класів,  у 2002-му родина  перебралася до села Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.   Останні два шкільних роки Женя навчався у Крюківщинській загальноосвітній школі. Мамі Євгенія Валентині Анатоліївні, яка  працювала  учителем математики у  цій же школі, ніколи не було соромно за сина. Юнак  вчився добре, і  хоча відмінником  не був, проте  допитливість була притаманна йому змалечку. А ще,  зі  спогадів  мами, зростав здоровим і активним, часом непосидючим, справжнім  «живчиком», його так часом і називали шкільні друзі.
У  2004 році Боже провидіння повертає Євгенія Сарнавського до  міста, в якому народився  – Кам’янця-Подільського. Після закінчення 9 класу поступає до місцевого ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, де і починають формуватися риси майбутнього офіцера  Збройних сил України. Тут він вже по-справжньому почав загартовувати не лише тіло, але й характер. Активно займався  спортом, опановував військову справу, вчився бути дисциплінованим,  витривалим, відповідальним. Два роки навчання у ліцеї остаточно   переконали у тому, що його покликанням є професійна військова служба. Вирішивши пов’язати своє життя з армією, у липні  2006 року поступає на факультет військової підготовки Кам‘янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Був одним із кращих курсантів на потоці, викладачі  відзначали його обдарованість і бачили  у  Сарнавському майбутнє української військової справи.
Закінчивши університет у 2011 році, разом з погонами лейтенанта отримав направлення до міста Біла Церква, у військову частину А-2167 та відразу був призначений на посаду командира інженерно-технічного взводу 72-ї Гвардійської окремої механізованої бригади.
До  Білої Церкви офіцер приїхав вже разом із молодою дружиною. Альону покохав з першого погляду, при однокурсниках освідчився у  коханні – це було дуже зворушливо та щиро, так можуть освідчуватися лише справжні чоловіки. Женя  та  Альона були дійсно дві половинки, надзвичайно красива та гармонійна пара. Вони цінували кожну  хвилину, коли вдавалося побути разом, а у  липні  2011-го вирішили більше не розлучатися, відсвяткували весілля. Зі спогадів Альони Сарнавської: «02.07. 2011 р. Той день був також дощовим. Люди казали, що це на щастя. І ми були щасливими. Щасливими попри проблеми та війну... Недовго...» Щастя  дійсно було недовгим, доля відвела їм лише сім років, чотири з яких у майже розлуці…
8 березня 2014 року 72-га окрема механізована бригада була піднята по тривозі, на Донбасі запалала війна… Вже наприкінці березня  окремі підрозділи утримували оборону довкола м. Маріуполь та м. Волноваха на Донеччині. У  травні 2014-го до зони проведення  антитерористичної  операції  був направлений і  лейтенант Сарнавський  Євгеній  Вікторович. Так розпочався бойовий шлях молодого офіцера на псевдо  «Юджин» (англійський синонім імені Євгеній) на  війні.
У 72-й бригаді Євгенія Сарнавського цінували за  професіоналізм  і  відданість справі, відзначали його порядність,  вихованість, грамотність і  культуру спілкування, він був справжнім офіцером честі. За майже  чотири роки війни став одним із кращих мінерів України, офіцером з  великої літери, проте ніколи не вихвалявся своїми заслугами та ніколи  не скаржився. Євгенію казали повернутися на «гражданку», пропонували посаду, проте він  відмовився, паперова робота була не для Жені. На війні, коли щодня дивишся в очі смерті, стаєш  жорстокішим, але рідні та друзі відзначали, що  Євгеній, не дивлячись ні на що зберіг любов до людей, ніколи не виявляв ненависті, навіть до терористів чи агресорів. Завжди шкодував про втрати з обох сторін, адже людське життя – передусім! Такі як Женя стають справжніми янголами-охоронцями людства, щоб «розміновувати» світ від зла, агресії, лицемірства. Водночас він був не за віком мужнім і мудрим, надзвичайно відповідально ставився до роботи, розуміючи наскільки вона важлива  в умовах бойових дій.
Від  початку воєнних дій на сході України Євгеній Сарнавський ніс службу у «найгарячіших» точках Луганської та Донецької областей,   повною мірою відчувши на собі, що таке війна. Починаючи з травня до серпня 2014 року виконував бойові завдання в прикордонній зоні біля населених пунктів Панченкове та Червонопартизанське Довжанського району Луганської області, разом із побратимами стояв на захисті українських  кордонів. Увесь цей час бригада перебувала під щільним  ворожим обстрілом, потім потрапили в оточення. Лише мужність і здатність до прийняття нестандартних рішень допомогли вижити  і з мінімальними  втратами  пробитися до своїх.
З вересня 2014 до червня 2016 року командир мінерів Сарнавський у складі 72-ї бригади воював у районі Волновахи та окупованого Докучаєвська, в Гранітному, а з жовтня 2016 року – в Авдіївці та довколишніх прифронтових селах.
Особливо важким був період наприкінці  січня – початку  лютого  2017 року. 72-га  бригада у ті дні тримала оборону в районі м. Авдіївка,  несла непоправні втрати, запеклі бої розгорілися в Авдіївській  промзоні. З 29 січня до 4 лютого 2017 року група капітана Сарнавського отримала завдання пробивати шлях для підвезення боєприпасів, продовольства, пального до нових позицій бригади на відвойованому у терористів опорному пункті «Орел», водночас обстріли практично не  припинялися. На виконання завдання командир покликав добровольців, пішли всі. Їхня «дорога життя» допомогла втримати опорний пункт, за який було заплачено життями українських Героїв. У житлових кварталах Авдіївки капітан Сарнавський знешкоджував міни і снаряди, що не розірвалися, біля будинків мирних мешканців, після обстрілів міста російськими терористами. Він був  безвідмовним,  коли  попросять тоді і  приїжджав.
Окрім розмінування офіцер здійснив безліч успішних бойових виходів у «сіру зону» до позиції противника, виконуючи мінування тих ділянок місцевості, звідки була небезпека проникнення диверсійно-розвідувальних груп чи ймовірної атаки з боку російських бойовиків. Українські прапори, встановлені та заміновані командою «Юджина», російські окупанти взагалі не намагалися знімати, попри те, що вони майоріли просто під їхнім носом. 
У  короткі  відпустки, як  на  крилах летів додому, завжди з букетом  квітів для коханої дружини, щасливий та усміхнений. Його тил дійсно був міцним і надійним. Суворий та справедливий воїн удома перетворювався на звичайного  чоловіка, який прагнув як усі ми  простого людського щастя. Взаєморозуміння та любов панували у молодій родині. Крім того, знаходив  час  проводити  уроки мужності та виживання для школярів у білоцерківській школі, де працювала дружина та школі с. Крюківщина, в  якій  вчителювала  його мама.
Євгеній за час бойових дій отримав звання капітана, був призначений на посаду командира інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 72-ї ОМБр. Завжди нестандартно підходив до роботи, багато інновацій його авторства врятували не одне життя.
«Інженерно-саперна рота 72-ї ОМБр капітана Євгенія Сарнавського була справжнім генератором ідей у розробці пристроїв, установок і корисних саперних «штучок». Командир роти «Юджин» переконаний, що справжній сапер повинен мати нестандартне мислення, щоб налагодити якнайзручніше роботу. Такі якості приходять з усвідомленням того, що права на помилку немає, а у твоєму розпорядженні не завжди є все необхідне. І тут на допомогу приходить фантазія та професійна інтуїція.
У бригаді Юджина дуже поважають і цінують. «Це один з найкращих офіцерів і найвідважніших воїнів, мій друг з 2014 року», – каже про нього мало не кожен офіцер командування. Женя лише посміхається на те і знову з самого ранку йде виконувати найблагороднішу в світі роботу: чистити рідну землю від накиданої ворогом різної вибухонебезпечної гидоти», – написала  прес-офіцер  72-ї ОМБР  Олена   Мокренчук  на офіційній  сторінці  бригади у Фейсбуці за  кілька днів до важкого і  як  з’ясується  смертельного  поранення Євгенія Сарнавського.
8 червня 2017 року капітан Сарнавський виконував чергове бойове завдання із розмінування місцевості в районі Авдіївки, поблизу селища Кам'янка з групою розвідки 72 ОМБр. Командир наказав побратимам  рухатися за ним на відстані 20-25 метрів. І раптом від пересування групи спрацював радіокерований вибуховий пристрій, встановлений диверсійно-розвідувальною групою противника – це  була мінна ворожа пастка з двох протипіхотних осколкових мін направленої дії. Весь вибуховий удар Євгеній прийняв на себе, діставши важкі поранення: травматична ампутація обох ніг, проникаюче поранення черевної порожнини, поранення грудної клітки. Побратими зреагували миттєво, зупинили кровотечу, вивезли Женю з поля на дорогу до медичної машини, що вже мчала до нього на максимальній швидкості, сиренами змушуючи весь транспорт притискатися до узбіччя. Військові лікарі 66-го мобільного шпиталю у м. Авдіївка зробили все можливе, щоб стабілізувати та підготувати до евакуації. Євгенія відправили у Дніпро, він увесь час був з апаратом штучної вентиляції легень. Ще тиждень боровся за життя. Всі рідні, друзі, побратими  молилися та вірили, що сильний  організм  Жені, його  жага  до життя  переможе  смерть, проте на жаль… Капітан Сарнавський Євгеній Вікторович помер 15 червня 2017 року близько 22:00 в обласній лікарні імені Мечникова.
17 червня з воїном-захисником попрощалися на Майдані Незалежності в Києві. «Сьогодні в Києві на Майдані Незалежності попрощалися з командиром саперної роти 72-ї бригади, капітаном Євгеном Сарнавським, позивний Юджин. За три місяці йому мало виповнитися 28 років, а незабаром він мав стати татом...
Німа скорбота витала над Майданом. Ні зойків, ні гучних ридань, лише пекучі мовчазні сльози... І молода вдова в чорному, з закам'янілим обличчям, обнімає свою ненароджену ще дитину... Страшнішої картини я ще не бачила.
– Не знаю, як це можна витримати, як це можна пробачити, – каже Тетяна Барвінська.
 А  наступного дня біля  меморіального знаку Героям  Небесної  Сотні у  Білій  Церкві  зібралися  всі, хто знав і не знав Євгенія, щоб віддати останню шану мужньому  офіцеру. Прийшов попрощатися з Героєм і  командир  72-ї бригади Андрій Соколов: «Я покладав на Євгена великі сподівання, проте, на жаль, ворожа міна обірвала його високий політ. Він був дуже хорошим воїном і ніколи не ховався за спинами своїх підлеглих», – сказав  командир на  церемонії  прощання.
«Для мене він назавжди залишиться офіцером і воїном, невипадковою людиною в армії. Людиною, яка не шукала комфорту, він любив свою роботу, не ховався за спину товаришів по службі і старших за званням, а частіше закривав їх собою. Я захоплювався ним і зрідка говорив це йому відкрито. Говорив, що не всі люди можуть зрівнятися з ним по енергійності, кваліфікації, відданості справі та відвазі. Зараз я скажу це ще раз для всіх, хто знав Жеку. ТАКИХ ЛЮДЕЙ ЯК ВІН ДУЖЕ ТРОХИ, БЕРЕЖІТЬ ЇХ, ЯКЩО ЦЕ У ВАШИХ СИЛАХ! Бути на війні і залишатися Людиною не у всіх виходить. У тебе виходило і це тепер назавжди з нами, спочивай з миром, Командире!», – побратим з 72-ї ОМБр  Арсен Ільїн».
Похований  Євгеній  Сарнавський на  Алеї Героїв  кладовища «Сухий Яр» м. Біла Церква.
За життя Євгеній нагороджений нагрудним знаком «За розмінування» І та ІІ ступенів, нагрудним знаком міністра оборони «За військову доблесть», почесним  нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» І та ІІ ступенів.
Указом Президента України №538/2016 від 2 грудня 2016 року «за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час виконання військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних сил України» нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Посмертно  отримав  військове  звання  майора Збройних сил України.
Указом Президента України №175/2017 від 5 липня 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» нагороджений орденом Богдана Хмельницького II ступеня (посмертно).
7 вересня 2017 року сесією Крюківщинської сільської ради було прийняте одноголосне рішення про перейменування вул. Нової на честь Евгенія Сарнавського. Рішенням Білоцерківської міської ради став «Почесним громадянином міста Біла Церква».
13 жовтня 2017 року в Овруцькій гімназії ім. А.Малишка було відкрито меморіальну дошку майору ЗСУ Сарнавському Євгенію Вікторовичу, а 2 березня 2018 року меморіальну дошку на  честь Героя було відкрито і  в Крюківщинській школі, на  подвір’ї якої 12 жовтня  2018 року було посаджено дерево на честь загиблого в зоні проведення АТО воїна, прославленого командира саперів 72-ї ОМБР Сарнавського Євгенія Вікторовича, який навчався у Крюківщинській школі, і де вже багато років працює його мама.
Час швидкоплинний, маленькому  Матвійчику вже  пішов другий  рік… Він  буде  знати свого тата  лише  за фото, але життя триває, він його часточка,  його продовження… Побратими Жені не забувають родину Сарнавських і обіцяють зробити все, що від них  залежатиме, щоб загибель Євгенія не була даремною, а Матвій зростав у мирній, щасливій і заможній Україні…
Світлана ВІГОВСЬКА, для "Тиждень"