Денис Богуш: «Купала, насправді, дуже давнє та потужне свято»

Зберігати традиції та слідувати їм, безперечно, значить тримати зв’язок крізь віки із своїми прадавніми предками. І якщо у побуті сучасного українця відбулося дуже багато змін, то багато традиційних свят, нині християнських, мають потужні язичницькі корені. Про одне із таких – свято Івана Купала журналіст «Тиждень» спілкувався із керівником міжнародного проєкту «Козак-характериник», реконструктором козацьких бойових і оздоровчих систем Денисом Богушем.
Лада ЗАВІРУХА
– Давайте, почнемо, як то кажуть, спочатку… У світі існує два християнства – католицьке і так зване ортодоксальне. Не православне, – з такої цікавої тези починається наша розмова із Денисом Богушем, автором книжки «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа». – Ортодоксальне християнство має центр у Константинополі, а католицьке – в Римі. І коли християнство прийшло на землі східних слов’ян, тут уже декілька тисячоліть існували могутні релігійні вірування.
Була широко розповсюджена влада волхвів. Ці люди жили 200-300 років, мали своє харчування і мову, яка була тісно пов’язана з вузликовим письмом. Їх релігія була дуже сильною, – розповідає Денис Богуш.
Звертаємося до першоджерела: «Десь 1000 років тому в стародавньому Києві на сакральній (магічній) горі, яку називають Лисою, відбулося віче верховних магів цієї території. Таке віче на цьому місці регулярно проводилося кожні 1000 років… За традицією, збиралися маги з чотирьох країн світу та радилися, як зберегти знання  Богів і передати його новим поколінням і нащадкам давніх родів під час смути наступних десяти віків». І якщо переповісти далі, але скорочено, на цьому віче верховні маги доручили захист території протягом наступних 1000 років саме козакам. «Щоб посилити козацтво, до них прийшли справжні маги - характерники, які були найкращими воїнами»...
Отже, Лиса гора, за словами Дениса Богуша – сакральне місце і розповсюдження інформації про те, що там збираються відьми на шабаш – найяскравіший приклад чорного піару того часу, застосований людьми, які наса-джували християнську віру «вогнем і мечем»…
– До чого ж тут Івана Купала? – поставить запитання уважний читач. – Усе просто. Це дуже потужне язичницьке свято, одне із тих, які були у календарі прадавніх мешканців цієї території, за яким вони жили в унісон з природою і власне з самою територією. А тому християни намагалися об’єднати кожне язичницьке свято із християнським – «доручити» його своєму святому (у цьому конкретному випадку на Купала народився Іоанн Хреститель) і навіть назвалися православними християнами!
Тепер моя черга здивуватися… мовляв, а що тут не так?
– Православ’я, – пояснює Денис Богуш, – це славлення Праві. У язичників було поняття Яві, Наві, Праві та Славі. На території сучасних Польщі, Словаччини тощо  панувало саме православ’я – дуже потужна релігія, яка не має жодного відношення до християнства.
Саме тому правильно говорити не православне християнство, а ортодоксальне, і православ’я християнству – багатовіковий конкурент. Втім і це у минулому, тому що християнські традиції міцно увійшли в наш побут і, до речі, не відкидалися тими ж козаками-характерниками, – додає мій співрозмовник.
– Отже, виходячи із православного календаря (тобто язичницького – прим. авт.), наші предки відзначали принаймні чотири важливих свята, які були безпосередньо пов’язані із рухом сонця, уособленого, до речі, у чотирьох богах: узимку це Хорс, навесні – Ярило, влітку – Дажбог і восени – Сварог. Усе залежало від сонцестояння, тобто від положення сонця щодо небесного екватора та, відповідно, тривалості дня.
Та і загалом уся обрядовість наших предків була пов’язана саме із сонцем, роботами на землі, одним словом – із природою і територією, на якій вони мешкали і вміли черпати силу землі, поповнюючи власну життєву енергію, – говорить Денис Богуш.
– Якщо говорити про енергетику всього живого, то взимку вона звужується, а влітку розширюється, і свято Купала з цієї точки зору – такий стан природи, коли енергія розкрита максимально широко, адже все живе сповнене нею. При цьому настільки, що навіть недосвідчена людина, яка не бачить невидимий світ, може побачити це сяйво над рослинами, – сказав Денис Богуш.
До речі, у книзі «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа» йдеться про те, що побачити сяйво навколо усього живого і невидимий світ – це перша наука, якій вчиться майбутній характерник.
А отже виходить, що цвіт папороті, який можна знайти у Купальську ніч, а потім отримати фактично «характерницькі уміння» – це також певний символ, уособлення. Адже, за повір’ям, широко розповсюдженим сьогодні, той, хто зірвав цвіт папороті та зберігає його при собі, набуває незвичайних можливостей. Він стає прозорливим, може розуміти мову тварин, бачити всі скарби, як би глибоко в землі вони не знаходилися, входити безперешкодно в скарбниці, володіти нечистими духами, керувати землею і водою, ставати невидимим і приймати будь-який вигляд. І це все ті уміння, якими володіли саме характерники.
– Усі ці знання щодо енергетики рослин і сили землі волхви у православ’ї знали, вони добре розуміли і користувалися тим, що можна за рахунок цієї енергії поповнювати власну, а не просто використовувати надану від народження, – робить акцент Денис 
Богуш. – А ця підміна понять, коли до кожного язичницького свята підв’язали християнського святого, вийшла не на нашу користь, тому що ми втрачаємо цей природній зв’язок із природою і територією. І варто зазначити, що допомагали налаштувати його, увійти в резонанс із територією обрядові пісні та дії. Християнство було проти цього, священники прагнули мати свою «монополію» на енергію природи та Бога. Вони будували храми, до речі, на місці колишніх капищ, які мали дуже сильну енергетику, а тому християнські церкви – це, так би мовити, енергетичні портали, дуже потужні енергоструктури, які акумулюють божественну енергію, а люди мають можливість до неї торкнутися, коли приходять до храму.
Це не свідчить про те, що християнська релігія – це щось погане, ні, просто у певний момент історії вона була чужа нам, насаджувалася безцеремонно, була зроблена спроба асиміляції. Проте, якщо ми досі відзначаємо такі потужні язичницькі свята, як Купала, хай і без глибокого наповнення змістового… Це говорить лише про надзвичайну потужність православної язичницької традиції, – підсумував Денис Богуш.
«Світ складається з чотирьох стихій: землі, води, вогню і повітря…», – повчав дід Архип свого маленького учня, та й усі православні язичницькі свята, за словами Дениса Богуша, пов’язані із усіма цими стихіями.
– Коли людина входить у ритм певної території, вона повинна розуміти, що природа – це не щось абстрактне, це жива і реальна сутність, із якою потрібно взаємодіяти. На Купала людина отримує можливість взаємодіяти з усіма стихіями.
І це дуже актуально сьогодні для більшості міських жителів, які живуть, як то кажуть, на асфальті і втрачають зв’язок із природою. Коли вони беруть участь у таких святах, включаються не одноосібно, а в групі в активну взаємодію із природою, то можуть усвідомити нарешті в певний момент, що ніби зарядилися енергією, відчути підйом – це і є сила землі,
про яку багато написано зокрема у моїй книзі, – говорить Денис Богуш.
І у відповідь на мої запитання, чи потрібно, щоб люди усвідомлювали смисловий компонент дійства, адже багато із нас не замислюються над філософією свята, чинять так тому, що так прийнято, Денис Богуш відповідає, що наразі і це дуже важливо, адже з кожним роком суто язичницьке свято збирає все більше «прихильників».
– Я вважаю, що сьогодні людям дуже потрібно повторювати традиційні обрядові дії, відзначати ці свята, хай і без особливого розуміння їх суті. Для того, щоб вони збереглися. А потім, хай через 100 років знайдуться люди, які зможуть наповнити сенсом усі, на перший погляд, незрозумілі обрядові дії. Адже «дожили» ці православні свята донині, не були втрачені на нашій території за віки існування ортодоксального християнства. І сьогодні є дуже багато невеликих населених пунктів, де залишилися суто місцеві, притаманні тільки тій території, язичницькі свята. І це дуже важливо, – наголосив Денис Богуш.
Отже, можна поставити собі за мету і вивчати глибокий зміст православ’я, читати різноманітні дослідження, і починати варто саме з книжки Дениса Богуша «Козак-характерник, або Таємна наука діда Архипа», де зібрано насправді дуже багато знань і натяків на те, яким був світ наших предків.