Місто давньоруських храмів

У нашому місті живе небайдужа до історії Білої Церкви людина. Це моряк за освітою та археолог за покликом душі Сергій Різник. Справі археології він віддав понад 40 років свого життя та брав участь у понад десяти наукових експедиціях Інституту археології НАН України. А потрапив у цю професію, коли в 1978 році відбувалися перші вагомі археологічні дослідження на Замковій горі. Тож сьогодні пропонуємо до вашої уваги розповідь Сергія Різника про одне із найцікавіших місць –  Замкову гору, де і був розташований древній Юр’їв.

Людмила Полях

Дослідження з кількох спроб

Замкова гора була дитинцем міста і мала оборонне значення. Назва її походить від спорудження на горі замку-фортеці, який неодноразово змінював свій вигляд упродовж віків. Досліджувати історичне місце пробували в різні часи. Зокрема, наприкінці 30-х років місцеві краєзнавці почали робити шурфи (вертикальна гірнича виробка, переважно, на незначну глибину, – прим. ред.) біля приміщення музею, проте результати їхньої праці невідомі.

Надалі розкопки на Замковій горі відбувалися ще в 1957 році, саме тоді, коли на Заріччі почали будувати залізобетонний міст. Щоправда, у той час науковцям не дали змогу повноцінно провести дослідження, а тому вони буквально вихоплювали з-під ковша бульдозера чимало цікавих предметів старожитності. Саме це будівництво й зруйнувало залишки південної частини кам’яного фундаменту п’ятиапсидного храму ХІІ століття.

 

 

 

Енколпіон – херст-мощовик XIIXIII ст.

 

 

 

 

 

Перші ґрунтовні дослідження фундаменту давньоруського храму на Замковій горі проводилися експедицією Інституту археології НАН УРСР під керівництвом Руслана Орлова у період із 1978-го до 1983 р.

Ще раз дослідити та вивчити територію науковці змогли з осені 2011 року, коли проводили розкопки перед початком будівництва Благодійним фондом Костянтина Єфименка сучасного, але за проектами культових споруд ХІІ-ХІІІ ст.  Свято-Георгіївського храму на Замковій горі. Сергій Борисович Різник брав активну участь в археологічних дослідженнях радянського часу та новітньої доби, а тому за результатами роботи видав книжку  «Прогулянки по древньому Юр’єву» та охоче ділиться спогадами.

Розкопки радянських часів

За даними науковців, древнє місто розташувалося приблизно на ділянці в 14 гектарів у таких межах: від Замкової гори до греблі та від річки Рось до вулиці Преображенської. Археологічна експедиція під керівництвом Руслана Орлова за 4 сезони розкопок частково розкрила територію площею понад 1000 кв. м саме там, де знаходився дитинець на Замковій горі, та дійшла до глибини майже 4 м. Під час розкопок віднайшли 2500 предметів, залишки 7 житлово-господарських споруд. У них знайшли бронзову пряжку від ременя, намистини, скляні браслети, персні, кістяні гребінці, бронзову жіночу прикрасу, побутові речі, керамічний глечик ХІ ст. тощо. Знайшли також рештки людських поховань. Вчені дійшли висновку, що це було старослов’янське кладовище початку ХІ ст. А оскільки на жодному не було хрестиків, це свідчило, що до заснування Ярославом Мудрим міста Юр’їва тут уже мешкали люди.

 

 

 

Перші дослідження фундаменту давньоруського храму 1978-1983 рр

 

 

 

 

 

Безладно розкидане каміння, яке виявили під час розкопок у радянські часи, виявилося залишками давньоруського кам’яно-цегляного храму (приблизно 1036-1037 рр.), який і збудував князь Ярослав Мудрий. Храм був триапсидний, мав площу 60 кв. м та сягав висотою 7-поверхового будинку. Цей храм був частково сплюндрований половцями, а у ХІІ ст. на його місці постав новий Свято-Георгіївський собор, який уже був п’ятиапсидним та мав площу близько 100 кв. м. Тобто був трохи менший, ніж нинішній Преображенський собор. Як саме цей храм був зруйнований, достеменно не відомо. Адже спершу вважали, що місто Юр’їв зруйнували монголо-татари. Проте нині місцеві історики стверджують: що після навали орди хана Батия життя  в місті повністю не припинялося. А вщент зруйнувати місто міг князь Данило Галицький, адже мав таку практику вчиняти з містами, що були під керівництвом монголів. Відродилося життя в місті лише у 1552 році, коли нові володарі – литовці – збудували замок на фундаментах древньоруського городища,  і вже з того часу місто отримало нинішню назву. 

Пізніше ця ділянка розкопок радянських часів була законсервована річковим піском та 40-сантиметровим шаром ґрунту.

Сучасний етап

Восени 2011 року до розкопок долучилися археологи під орудою Максима Квітницького, співробітника відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України. Масиви,  відкриті Русланом Орловим, перебували в дуже пошкодженому стані. Однак, археологи взялися за роботу та дослідили ще 500 кв. м території історико-археологічного заповідника «Замкова гора».

 

 

Розкопки на Замковій горі 2011-2014 рр

 

 

 

 

 

 

З  вересня до жовтня 2011 року наукова експедиція Інституту археології дослідила фортифікаційні земляні споруди кінця XVII, бастіони і форпости, побудовані в 1664 році, які ще ніхто до цих розкопок не досліджував, хоча вони були відомі за картами  XVII – XVIIІ ст. Виявили залишки валу Юр’єва, побудованого за часів князя Ярослава Мудрого. Також були знайдені залізне кресало, фрагменти кераміки, залізний цвях, наконечники стріл. Ці предмети дозволили вченим ідентифікувати час спорудження валу – ХІ ст. Виявлено частину конюшні, яка розташовувалася приблизно на два метри від денної поверхні, щоб не мерзли коні. З культурного шару об’єкта походить безліч фрагментів поливних мисок, кахлів, імпортного порцелянового посуду, звичайної кераміки, якою користувалися прості люди. Знахідки західноєвропейської порцеляни підтверджують згадки письмових джерел щодо присутності в білоцерківській фортеці двох французьких комендантів, які очолювали гарнізон, найнявшись на роботу до Польської корони. 

 

 

                                                                         Кераміка ХI – XIII ст.

 

 

 

 

 

Загалом під час розкопок у 2011 році знайшли великі шматки плінфи, кружальний посуд, свинцеву печатку, перстень, сережку, декоративну орнаментальну накладку на дерев’яну скриньку, виготовлену з міді та прикрашену вигравіруваним  рослинним орнаментом, фрагменти людських кісток, адже раніше цвинтарі були при храмах, старовинні монети –  соліди, які були найдрібнішими грішми Речі Посполитої, копійку часів правління сина царя Івана Грозного та напівгрош польсько-литовського короля Яна Ольбрахта.

Також був знайдений старовинний православний хрест – енколпіон давньоруського часу, який носили в той час лише представники боярських та князівських родин, а також воїни князівської дружини. Хрест зроблений з олов’яної бронзи, тому добре зберігся. Всередину хреста вкладали мощі чи дощечки з молитвами. Ці знахідки підтверджують той  факт, що на місці спорудження нового храму колись був дитинець – центральна частина давньоруського Юр’єва, де проживала влада міста, воїни та заможні громадяни. Знайшли і залишки печі доби пізнього Середньовіччя.

 

Цікавою є знахідка скелету молодої дівчини 28 років, що підтверджує відомі факти  Батиєвого погрому в 1240 році. За особливостями розташування знайдених кісток цієї дівчини можна відтворити її останні хвилини життя: вона намагалася втекти, взявши з собою найдорожче, що було на той час в хаті, –  два клуночки з зерном –  в одному пшоно, а в іншому пшениця чи ячмінь. Дівчина схопила навіть цеглину, намагаючись захиститися, проте й це не врятувало її.

 

 

 

 

 

Рештки храму відкрито для огляду

Під час археологічних досліджень на Замковій горі у листопаді – грудні 2011 року було виявлено дві споруди другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. Вони мають подвійну стратиграфію, тобто створювалися під час побудови замку, замкової фортеці, потім бастіонів. Ці споруди проіснували до 20-х років XVIII ст. В обох спорудах знайдено залишки скелетів коней. За ними вчені дійшли висновку, що тварини загинули під час штурму фортеці. Ці знахідки підтверджують письмові відомості про те, що в 1711 р. Пилип Орлик мав намір завоювати Правобережну Україну і прийшов з ордою татар. В облогу потрапила і Біла Церква.

 

 

 

Скелет коня – свідчення бойових дій на початку XVIII ст

 

 

 

 

з квітня до травня 2014 року тривав завершальний етап розкопок на Замковій горі, мета якого була розкрити фундаменти давньоруського храму, розкопані в період із 1978-го до 1983 р. Русланом Орловим. На жаль, відвідувачі зможуть побачити лише 20% того, що залишилося від фундаменту давнього храму. На момент розкопування цих фундаментів Русланом Орловим вони були набагато цілішими, ніж зараз. Це сталося тому, що у 80-ті роки тодішні будівельники завдали їм значної шкоди, частина апсид була знесена. Тут фіксуються декілька великих ям із будівельним сміттям, сучасною  цеглою,  арматурою.  Пізніше намагалися прокласти газову трубу, і знову ж по апсидах, пошкодивши  їх  великою  траншеєю.  Потім переконалися, що потрапили в камені, перенесли  траншею,  знову  пошкодивши апсиди, і тоді вже кинули газову трубу. Тобто фундамент храму після досліджень активно руйнувався  будівельниками,  комунальними службами і газовиками.

Коли  будували  приміщення музею, то, ставлячи контур заземлення,   проклали  траншею фактично  по  першій  апсиді,  її  знесли повністю. На жаль, від третьої теж лише  шматочки залишилися.   Натомість  дуже  добре зберігся підмурівок північно-західної стіни, вона завширшки 1,5-2 метри. Її будівельники не знищили, очевидно, тому що тут в основі дуже велике  каміння. Варто додати, що значної шкоди культурному шару городища на Замковій Горі спричинив також німецький госпітальний цвинтар, що діяв впродовж 1941-1943 років, і зайняв переважну частину його площі. Поховальними ямами культурний шар було пошкоджено на глибину до 1,50 м.

 

 

 

На фундаментах давнього храму наразі не стоїть жодна будівля, частина фундаменту була зруйнована винятково під час прокладання мосту та комунікацій.

 

 

 

 

Загалом сучасні розкопки дали змогу вченим стверджувати, що на Замковій горі існувало дві культові споруди: триапсидний храм,  котрий  був  споруджений  у кінці ХІ ст. і п’ятиапсидний храм ХІІ ст., споруджений на місці першого. Саме його фрагменти та частина валу літописного Юр’єва, побудованого за часів князя Ярослава Мудрого, покрито спеціальним склом, що захищає об’єкти від атмосферних опадів та дозволяє всім охочим їх оглянути.


Сергій Різник, краєзнавець

В археологію я потрапив випадково. Живу на Заріччі, часто їздив велосипедом у місто. І коли розпочалися розкопки, я дуже зацікавився. Руслан Орлов мене прийняв у свою бригаду, бо я їм тут набридав з ранку до ночі. Руслан Орлов був цікавою людиною, студентів вчив навичкам проведення розкопок. Проте у комуністичної влади не було бажання спрямовувати багато коштів на розкопки, адже досліджували саме фундаменти церкви. Я розпочав офіційно працювати на розкопках церкви в 1980-1981 р. Затим пішов в армію, а з 1984 року навчався у Талліннській морській школі. З 1987 року працював на Білоцерківській книжковій фабриці, з 1995 року – приватний підприємець. Але до археології час від часу повертався, друкував власні статті та репортажі в газетах. Відтак присвятив археології  вже 40 років свого життя.