Не дожив до демобілізації лише п’ять днів…

Стрельчук Олександр Анатолійович
На світанку 20 травня 2015 року на  центральній  площі   м. Біла Церква  урочисто  зустрічали із зони проведення антитерористичної операції бійців 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь». Рідні, близькі, друзі, знайомі, керівники міста та  району, просто білоцерківці щиро вітали Героїв із поверненням  до рідних домівок. Урочисті звуки військового маршу, квіти, обійми, сльози радості. Захисники  повернулися, їх так  чекали, рахували години до цього довгоочікуваного дня,  проте повернулися не всі…
На  п’ять днів  раніше,   на  цій  же  площі звучала інша музика та були інші  сльози, то були сльози від  болю втрати рідної людини, сльози розпачу і горя мами, яка  не дочекалася  сина  з війни, якого  вона  любила і чекала…
15 травня  2015 року біля  пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні  попрощалися з  бійцем 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь», стрільцем – радіотелефоністом, білоцерківцем, солдатом  Стрельчуком Олександром Анатолійовичем… До демобілізації  Олександр не дожив лише  п’ять днів. 11 травня 2015 р. Герой  загинув під час виконання бойового завдання біля селища Опитне під Донецьком  на  37-му  році  життя…
Олександр Стрельчук народився  17  жовтня 1977  року у  м. Біла Церква Київської області. 1  вересня  1985 року  мама Ольга Іванівна  привела  малого Сашка  до першого класу  Білоцерківської загальноосвітньої школи І – ІІІ  ступенів №6. Перша  вчителька згадувала, що Олександр був спокійним, дисциплінованим і працьовитим хлопчиком, ніколи не  запізнювався на  уроки, завжди виконував домашні завдання, мав  охайні   зошити,  старався з  усіх предметів  добре  вчитися, але особливо любив природознавство, музику і фізкультуру. 
У 1995-му після закінчення школи Олександр поступає до Білоцерківського   професійно-технічного училища  №13, нині Білоцерківське вище професійне училище будівництва та сервісу, яке закінчив у 1996 році, отримавши професію «Кухар» (3  розряду). Потім відслужив у лавах Збройних сил України, а  повернувшись додому поринув у  звичайне повсякденне  життя.
Олександр Анатолійович був турботливим сином і братом, надійним товаришем, відповідальним працівником. Спокійний, урівноважений, працелюбний, з добрим, щирим і  відкритим серцем, таким згадують Олександра однокласники, друзі, колеги по роботі. Останнім  часом працював  у  компанії ТОВ СП «Бегленд», на посаді пакувальника.
А з весни 2014 року ситуація на українському Донбасі з кожним днем все більше загострювалася. 14 квітня 2014 року указом виконуючого обов'язки президента України Олександра Турчинова було введено у дію рішення Ради національної безпеки та оборони України про проведення антитерористичної операції.  Але то було не АТО – почалася повномасштабна війна, була висока ймовірність наступу російських військ на Київ.
Олександр щодня з тривогою  стежив за новинами із зони бойових  дій. Часто  з  цього приводу  спілкувався  з друзями, обговорював  на  роботі. І одного дня вирішив, що він не  повинен  ховатися за  пульт телевізора, воювати за Україну сидячи на дивані, він повинен як справжній чоловік стати в один ряд із воїнами-захисниками, які  готові  пожертвувати власним здоров’ям і життям заради  рідної землі. Він був впевнений, що також зможе мужньо та відважно воювати, захищаючи територіальну цілісність і суверенітет України, з гідністю виконати свій конституційний обов’язок. Тому, не чекаючи повістки, Олександр Анатолійович пішов до Білоцерківського  військкомату та  попросив, щоб його мобілізували для  участі  в АТО.
Саме в  цей  час, з  6 травня  2014 року в  Київській області розпочалося формування 11 батальйону територіальної оборони «Київська Русь». На  батальйон  спочатку покладали  завдання з охорони та оборони кордонів Київської області, але захищати довелося всю  Україну. 16 травня 2014 року Стрельчук Олександр був мобілізований Білоцерківським  військкоматом в 11 батальйон ТРО «Київська Русь-1» на посаду стрільця-радіотелефоніста мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти. 
Спочатку був направлений до 169-го навчального центру «Десна» на  Чернігівщину,  де  і  відбувалося формування та бойове злагодження батальйону. Період підготовки був дуже  коротким і вже за кілька місяців, з  6 липня 2014 року 11-й батальйон виконував бойові завдання в зоні АТО. Однією з перших позицій, яку Олександру Стрельчуку  довелося обороняти, була гора Карачун. Потім були бої за Слов’янськ, Сіверськ, Артемівськ (нині  Бахмут), Фащівку, Дебальцево, Чернухіно, Нікішіне.
Цілий  рік, дві  ротації  воював  солдат Олександр Стрельчук на  буремному Донбасі, мав  позивний  «Стріла». Побратим, командир роти Олександра Демченко Олексій згадував, що Саша був спокійним, врівноваженим, ніколи не підвищував голос, впевнений у собі, надійний друг, бездоганно виконував будь-які доручення, ніколи не скаржився. Взагалі у  батальйоні  були  справжні однодумці, патріоти України, які з гідністю виконували найважчі  бойові завдання  командування.
Друга ротація батальйону розпочалася з 9 лютого 2015  року. Цього разу військовому підрозділу було доручено утримував бойові позиції на шахті «Бутівка», «Зеніті», в районі Донецького  аеропорту та населених пунктів Опитне та Водяне. Із 98 днів оборони визначених рубежів під Донецьком 11  батальйон територіальної оборони не обстрілювали лише 2 дні. Ворог постійно стріляв з САУ, «Градів», танків і мінометів. Внаслідок важких боїв понад 40 бійців батальйону було поранено, 140 – зазнали контузії, 8 – загинули. Серед полеглих Героїв  був і  солдат Стрельчук Олександр Анатолійович.
11 травня 2015 року, як і в попередні дні, ситуація в зоні АТО залишалася напруженою. На Донецькому напрямку основні бойові дії розгорнулися ввечері на дузі від Мар’їнки до Авдіївки. Бойовики активно використовували 120-мм міномети. Стріляли   російські найманці і в районі населеного пункту Опитне, на блокпосту того дня  виконував  бойове завдання солдат Олександр Стрельчук. Він намагався бути обережним, за  рік війни навчився по звуку визначати куди  летить  ворожий  снаряд, навчився  дуже швидко  ховатися в  укриття, рік війни багато чому навчив… Саша  вже знав, що ще кілька днів і він зможе  обняти маму та сестричку. Складав плани на майбутнє… Він  дуже хотів жити і жити щасливо… Проте чергова  ворожа міна не дала  йому  шансів  на  життя… Фатальний  вибух, і Олександр отримав поранення  несумісні  з життям… Герой  загинув, загинув за п’ять днів до  демобілізації… 
16 травня 2015 року 11-й  батальйон територіальної оборони «Київська Русь»  вивели   із зони бойових дій. Герої  повернулися додому, а  Олександра Стрельчука так і  не дочекалися мама Ольга Іванівна, тато Анатолій Євгенович, молодша сестричка. Рідні і сьогодні не  можуть змиритися з непоправною втратою. Минає час, вже чотири роки, а  рана  болить…
Указом президента України №473/2015 від 13 серпня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» солдат Стрельчук Олександр Анатолійович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
17 жовтня 2015 року в Білоцерківській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки з нагоди вшанування пам’яті загиблого випускника – Стрельчука Олександра. Побратим Олександра Віктор, звертаючись до школярів, промовив: «Діти, найкращою пам'яттю для полеглого буде ваше успішне навчання та справжній патріотизм, виплеканий у  щирих серцях».
Найкращою нашою пам'яттю про Героя, який віддав найдорожче – своє  життя  за  Україну,  буде зберегти Україну, не зрадити ідеалів революції Гідності, не забути,  яка  ціна  заплачена у боротьбі за  вільну,  європейську  Україну, зробити все  для того, щоб вона  такою і стала!
Світлана ВІГОВСЬКА, для "Тиждень"