Олена Ткач: «Кожен з нас має зробити гідним життя тут, в Україні»

Україна – це не просто місце на карті!

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман закликав українців не відчувати себе меншовартісними та не бути песимістами. «Україна – це не просто місце на карті. Ми, насправді, є великою європейською державою. У нас є 45 млн людей, кожен з яких з власної причини любить свою власну державу», - впевнений очільник Уряду.

І дійсно, песимізму нам не бракує. Часто навіть безпідставного. Проте є люди, які взяли свою долю у власні руки і вже сьогодні змінюють життя в нашій країні на краще. Знайомтеся: Олена Ткач, учитель української мови та літератури Білоцерківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 з поглибленим вивченням слов’янських мов.

Олено Дмитрівно, як ви обрали свою професію?

– Може прозвучить банально, але бути учителем мріяла ще з дитинства. Безмежно любила свою першу вчительку Марію Семенівну. Повертаючись щоразу зі школи, садила своїх ляльок, а потім сусідських дітей – і ми писали букви, потім диктанти, вчили математику. У мене був навіть класний журнал. Коли прийшла черга сповістити батькам про свій вибір, була впевнена, що підтримають, але вони запротестували. Згодом батько змінив рішення і сказав: «Дійсно, це твоє рішення, але я навіть пальцем не поворухну, щоб тобі  в цьому допомогти». Я відповіла: «А мені й не треба». І з одним екзаменом вступила до Білоцерківського педучилища. А вже професію філолога обрала, коли вступала до інституту, тому що в той час почали виділяти більше годин на вивчення мови та літератури. Проте пропрацювавши тринадцять років у школі, вирішила змінити фах. І навіть були думки більше ніколи не повертатися до школи. Але не втрималася. Коли заговорили про реформи в освіті, закортіло стати безпосереднім учасником цих змін, тому сьогодні я знову працюю учителем.

– Розкажіть про успіхи у вашій справі, які вдалося досягти за останній час.

– Виміряти в освіті поняття «успіх» не просто. Одні учителі готують переможців всеукраїнських олімпіад — і це успіх, інші намагаються допомогти дитині-інваліду вивчити табличку множення – і це не менший успіх.

Сучасна школа розглядає успіх кожної дитини тільки в порівнянні з її попередніми досягненнями, а не за вміннями її однокласників. Тому своїм успіхом вважаю те, що прагну навчити дитину не скільки знати, скільки уміти розв’язувати будь-яку життєву задачу, нестандартну ситуацію, не опускати рук перед труднощами, вміти домовлятися і критично мислити. Так, наприклад, Біблію ми вивчали в церкві разом зі священиком. Уривки з п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського діти відтворювали на сцені місцевого театру, частими гостями на наших уроках є члени Академії пенсіонерів, які так можуть заспівати народну пісню, що дитина запам’ятає її на все життя. Щороку робимо Андріївські вечорниці. Здавалося б, що тут нового? Але залучений увесь клас – і це вчить працювати в команді, дозволяє дитині причаститися народними традиціями на в лекційні формі, а завдяки своїй безпосередній участі в процесі. Пишаюся тим, що три мої учениці вступили цьогоріч до педагогічного училища.

А ще дуже любимо уроки на природі. І це не нове. Це методика Василя Сухомлинського «виховання красою».

– Чи думали ви про еміграцію?

– Ні, ніколи не думала. Білоцерківський краєзнавець Євген Чернецький дослідив мій родовід, і з’ясувалося, що з часів гетьмана Івана Мазепи мій рід живе на Білоцерківщині. Тут могили моїх пращурів, тут живуть мої батьки, діти, моя онука, які так само не збираються нікуди їхати.

Вважаю, що кожен з нас має зробити гідним життя тут, в Україні. Легше всього поїхати кудись, ніби тікаючи від реальних проблем. Хоча нікого не засуджую за це, бо у кожного свій вибір. Але народ учить: де родився, там і знадобився.

Чи реалізувала я себе в повній мірі? Ні. Але як можна сказати: чи вже є «повна міра» чи вона буде пізніше? У мене багато планів, ідей, задумів. Крім того, мені вдається поєднувати в своєму житті не одну професію.

– Назвіть п’ять речей, за які ви любите Україну?

– Якщо не замислюватися над цим питанням, то в уяві відразу з’являється зоряне небо. Перевіряла: в жодній іншій країні і навіть на іншому континенті такого неба немає. А якщо задуматися, то, напевно, люблю Україну за нашу славну козацьку історію. Третя причина – це українська гостинність, яка генетично передається у спадок від покоління до покоління. Посадити гостя на найкраще місце, пригостити, обдарувати, прихистити. Четверте – це Василь Сухомлинський. Я люблю Україну за те, що вона має такого сина. Японці сьогодні приїздять до Павлиської школи, щоб подякувати за ту систему виховання, яку він розробив і яку японці успішно застосовують, а ми шукаємо фінських традицій в освіті. А п’ята причина – це моя улюблена поетеса Ліна Костенко – совість нації.  Ледь не єдина українка, яка відмовляється від усіх державних нагород не тому, що їх не заслужила, а тому що з рук нікчемних державотворців, які не люблять Україну, отримувати їх для Ліни Василівни – ганьба.

– Назвіть п’ять своїх головних мрій у житті?

– У мене є гарний зять і я мрію про таку саму невістку, бо від цього залежить щастя моїх дітей. Ще мрію про те, щоб один мій учень, який в свою чергу мріє про золоту олімпійську медаль на змаганнях з плавання, дочекався цього. І тоді я хочу зустріти його в Борисполі з букетом квітів із розумінням того, що і я маю до цього, хоч і малесеньке, але все-таки відношення.

Мрію, щоб моя онука жила в Україні, але не такій як сьогодні, а єдиній, без війни, з розвиненою економікою, з високою культурою.

Прийшов час приступити до спорудження будинку, дуже цього хочу. У ньому обов’язково має бути камін, піч, виключно український посуд і багато-багато вишитих рушників. А на одній стіні цього будинку мрію розмістити портрети своїх пращурів.

– Що б ви хотіли побажати молодим українцям?

Вчитися. Багато вчитися. Сьогодні є унікальні можливості перевертати світ. Інколи нам здається, що для цього потрібні великі гроші, а я скажу точно: потрібне бажання. Ніколи не треба боятися проблем, вони вчать. Якщо правильно зробити з них висновки, це також гарантія успіху. Не боятися змінювати професії, бути гнучкими. І, звичайно, бути щасливими. Любити рідну землю, своїх батьків, створювати міцні родини і народжувати багато маленьких українців.

Людмила ПОЛЯХ

www.uawelove.org