Поки грім не вдарить…

У редакцію газети «Тиждень» досить часто звертаються мешканці міста із проханням розповісти про проблему, яка з певних причин не знаходить зворотного зв’язку, навіть попри те, що на ній наголошували, про її вирішення просили неодноразово – письмово й усно.

Лада ЗАВІРУХА

У конкретному випадку проблем навіть декілька. Так, навпроти буд. №42 по вул. Шолом-Алейхема розташований військовий майданчик №3, який нині не діє. Звичайно, до об’єктів Міністерства оборони України місцева влада не має жодного стосунку. Проте, цілком справедливо зауважує мешканець будинку Юрій Пилипчак, невже ділянка перед КПП не білоцерківська, що місцеві, а надто таксисти, які облюбували її «місцем відпочинку», кидають сміття на узбіччя, хоча сміттєві баки поруч – дорогу перейти.

Одразу два запитання: перше – скільки ж білоцерківці будуть ставитися до власного майна відповідально і хоча б не смітити собі під ноги, друге – які служби повинні відповідати за те, щоб тут був лад.

– Напевно, це територія якоїсь ворожої держави, а ми застосовуємо до неї тактику «пали і знищуй», але аж ніяк не білоцерківська, – іронізує Юрій Петрович. – Я уже декілька разів звертався із цим питанням до міського голови Геннадія Дикого, навіть фото кольорові прикладав до свого звернення, а реакції нуль.

Я розумію, що багато проблем, особливо таких, стосовно засміченості прибудинкових територій, білоцерківці створюють самі. Потрібно викидати сміття у баки, прибирати за власними тваринами, не кидати недопалки за вікно. І поки цього не робиться – давайте виховувати мешканців, – говорить Юрій Пилипчак.

А ми продовжимо – де ж «Муніципальна варта», коли вона так необхідна, адже саме на неї покладений контроль за «станом благоустрою території міста, дотриманням чистоти та порядку, утриманням в належному стані закріплених і прилеглих будівель, споруд і територій, які належать суб’єктам господарювання, установам, організаціям». Тим більше, що поруч із буд. №42, за адресою Шолом-Алейхема, 40 територія була огороджена бетонними плитами і непрохідна. Віднедавна одна плита впала, інші загрозливо похилилися, а торік металевий паркан з боку вулиці зняли, тому по території уже можна пройти – але небезпечно. Проте люди все одно ходять, а ще залишають сміття – не лише дрібне побутове, а й зрізані гілки дерев, будівельні відходи.

– І нікому ні до чого немає ніякого діла, кивають одне на одного, мовляв, не моя відповідальність, та й годі. А уявіть, якщо такою плитою дитину, не дай Боже, розчавить. Що потім робити? Чия буде відповідальність? – обурюється Юрій Пилипчак. – Я вже зневірився дочекатися, коли нарешті влада зверне увагу на цю проблему, а тому хочу, щоб про неї дізналися усі білоцерківці, може, так щось зрушить з місця. Чи у нас, як завжди, поки грім не вдарить, мужик не перехреститься?

Наша розмова завершується на риторичній ноті, і тому «Тиждень» бере на себе відповідальність отримати інформацію із офіційних джерел і повідомить про неї читачів.