Прапорщик з Узина

Стадник Микола Степанович
4 лютого 2015 року чи не всі мешканці невеличкого міста  Узин на Київщині зібралися на центральній площі, щоб  попрощатися та провести  на вічний спочинок узинчанина, добру та  порядну людину, чудового, турботливого сина, чоловіка, батька і  справжнього Героя, який у важку для України годину став на її  захист і віддав найдорожче – своє життя. Рідні, друзі, побратими, всі хто прийшли віддати останню шану, прощалися зі старшим прапорщиком 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону, 128-окремої гірсько-піхотної бригади Стадником Миколою Степановичем.
Місто Узин було рідним для Миколи, тут він народився 11  вересня 1967 року у простій українській родині трударів. Батьки прищепили сину любов до людей, до своєї рідної землі, працелюбність, вміння бути по-чоловічому цілеспрямованим,  мужнім та сильним. У цьому містечку закінчив Узинську школу  №1, тут він знав кожну вуличку, пройшов чи не кожною стежинкою, а особливо вабило військове летовище, де злітали та  сідали літаки і  народжувалося у  серці  хлопця  велике  бажання  також  колись одягнути військову форму та стати оборонцем країни. І  він  наполегливо йшов  до  здійснення  своєї  мрії.
Спочатку була строкова служба, військовий обов’язок довелося виконувати в Угорщині, а по її завершенню, повернувшись в  Україну,  армію  вирішив  не  полишати і  вже  на  посаді  прапорщика служив  спочатку у рідному Узині, а  потім у місті Біла Церква, славетній 72-й гвардійській механізованій   бригаді. Микола Степанович завжди знаходив спільну мову з підлеглими, турбувався  про  солдатів,  користувався  авторитетом у  військовій  частині, був надійним товаришем та відповідальним  військовим, якому можна  було довірити найважливішу справу.
За цей час створив чудову сім’ю, дружина подарувала  Миколі сина. Після виходу на військову пенсію працював в селі Мала Антонівка, останнім часом в Узинській ЗОШ №1 завідуючим господарством. До роботи ставився з повною відповідальністю, вболівав за загальну справу, а ще опікувався відкриттям в Узині музею славетного земляка,  першого  космонавта  Павла  Поповича. В одному із інтерв’ю заступник директора з господарської роботи ЗОШ №1 м.Узин, прапорщик у відставці Микола Степанович  Стадник  пояснював журналісту, який зацікавився долею космонавта Поповича:  «Наша узинська влада грошей на музей не дає. Знаєте, скільки всього я знайшов, коли вирішили комунікації міняти в підвалі? Там і стенди, і книжки, і фотографії. Та вони в такому стані були... Всі спаскуджені водою, брудом і сирістю. Зараз намагаємося відновити, але знову ж таки це просто наша ініціатива. А взагалі – для музею треба не класна кімната у школі, а окреме приміщення».
 Не встиг Микола Степанович завершити розпочату справу, він вже і не думав колись повертатися на військову службу, але все змінив 2014 рік, почалася російсько-українська війна… У вересні 2014 року Микола Степанович був мобілізований Білоцерківським військкоматом до військової частини в місто Ужгород Закарпатської області для проходження служби в зоні антитерористичної операції. Більшість часу перебував у місті Щастя та станиці Луганська, а у січні 2015 року батальйон став на  захист міста Дебальцево Донецької області.
 Ті пекельні січень – лютий  2015 року забрав  багато  життів  наших Героїв. Українські вояки гинули на полі бою, а ще  помирали  від  важких  поранень у  шпиталях. Не  оминула  ця біда і  родину Стадників. У ті дні мама Миколи Степановича, його дружина з тривогою вслухалися у новини, які надходили з Донбасу,  молилися і вірили, що з їхнім Миколою буде все добре, він  обов’язково повернеться живим і здоровим, проте, на жаль, жорстока війна зруйнувала і їхнє щасливе життя, в домівку постукало горе.
З Донбасу  прийшла  важка  звістка, що  29  січня  2015  року  Микола був важко поранений у бою, захищаючи від сепаратистів українське місто Дебальцево і його везуть до Харківського військового  шпиталю. Майже тиждень лікарі боролися за життя  Героя, всі мали надію, що сильний, загартований на військовій   службі організм витримає, проте, на жаль, рани виявилися несумісними  із  життям.  2 лютого 2015 року під час операції серце Миколи Степановича зупинилося. Герой відійшов у вічність,  залишивши у смутку маму, дружину, сина. Війна забирає кращих…
Указом Президента України №23/2017 від 3 лютого 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» Стадник  Микола Степанович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Спільним розпорядженням голови Білоцерківської районної державної адміністрації та Білоцерківської районної ради від 12.10.2015 року №585/07-о для увічнення пам'яті мешканців району, які віддали життя за свободу, незалежність та територіальну цілісність України прийняте рішення про занесення імені Стадника Миколи Степановича у Книгу Почесних громадян Білоцерківського району «Золотий фонд району» (посмертно).
13 жовтня  2015  року у дворі Узинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 на честь Героя було відкрито меморіальну дошку.
Герої не вмирають!
Світлана ВІГОВСЬКА, для "Тиждень"