Прогулянка із задоволенням і не без моралі…

Побувати у Європі, не виїжджаючи з України, насправді можливо… І дуже гірко, що йдеться, на жаль, не про місто Біла Церква – хоча цього очікував кожен білоцерківець, принаймні на початку каденції нинішнього міського голови Геннадія Дикого. Проте практика «закатати все в плитку» не є ознакою європейськості міста, про яку так багато йшлося ще п’ять років тому.

А Європу в Україні ми побачили там, де менше всього очікували… у Маріуполі.

Лада Завіруха

Хай не ображаються мешканці цього чудового приазовського міста, але ми не очікували чогось надцікавого, особливо після статті у «Вікіпедії», де місто характеризується як потужний порт і промисловий центр країни, де діють два металургійні комбінати, а тому Маріуполь посідає перше місце в Україні за обсягами викидів шкідливих речовин. І якось не радувало навіть посилання на той факт, що «в останні роки проблемами екології почали займатися провідні підприємства міста, у зв’язку з чим… промислові викиди знизилися майже в 2 рази»…

Проте, у відпустці, переїжджаючи з місця на місце, ми ніколи не нехтуємо можливістю прогулятися іншим містом, щоб задовольнити не лише «журналістську», а й просто людську цікавість – а як у них?

Щодо Маріуполя, то у них – насправді круто! Місцями дійсно схоже на обіцяну білоцерківцям Європу! По-перше, квитки видають не лише у комунальному транспорті – «приватники» також, кожному в руки. І тут вже зрозумілий логічний ланцюжок: виходить, є облік прибутків, отже справедливі відрахування в бюджет міста і решта…

По-друге, плитка, звичайно, також присутня, але з великою ймовірністю проєкти розроблені комплексно, як от у міському Театральному сквері, що розташований в центрі міста поруч із Донецьким академічним обласним російським драматичним театром. Якщо порівнювати з Білою Церквою, це місце, як і парк ім. Тараса Шевченка (принаймні донедавна), є локацією для відпочинку. Отже, плитка є, а ще в наявності велосипедні доріжки та пандуси для візочників, дитячий майданчик і чудовий фонтан, підсвічений ввечері ліхтарями, і зелені зони з травою, яку побачиш лише у фільмах, тому що тут за рулонними газонами впродовж року доглядає відповідне КП «Зеленбуд». У Білій Церкві такий газон, напевно, один – перед міською радою, проте виглядає він убогим і недоглянутим. У тому ж сквері з турботою про містян і гостей міста встановлені туманоперетворювачі… Проте вразило навіть не все загалом, а те, що з усією цією красою сусідять сміттєві контейнери для роздільного збору сміття – акуратні та зовсім (!) без неприємного запаху. І поруч на зеленій, стриженій, як під лінійку, травичці – просто відпочивають люди на простирадлах…

З огляду на брак часу ми не відвідали усіх цікавинок Маріуполя, а таких виявилося чимало, проте принагідно відзначили, що потворно обрізаних дерев у місті немає, воно взагалі дуже зелене та просторе.

Та й деякі містяни, з якими ми спілкувалися, відзначають, що їм подобаються зміни, а ще ставлення міської влади до людей. Ну, от хоча би, до так званих «нових маріупольців», для них існує міський проєкт. У його рамках, наприклад, під час святкування Дня Державного прапора України у поточному році 60 сімей із числа «нових маріупольців» отримали 5 чотирикімнатних, 18 трикімнатних та 37 двокімнатних квартир. Це фахівці в галузі освіти, охорони здоров’я, працівники силових відомств і містоутворюючих підприємств, пільгові та соціально незахищені категорії громадян. Проєкт реалізований за програмою співфінансування 50/50 держави та міста. Загальна вартість – 36 млн гривень.

І тут мимоволі починаємо порівнювати, а що у нас?

По-перше, і ми констатували це неодноразово, транспортна реформа провалилася. По-друге, у що перетворився за останні роки Парк культури і відпочинку ім. Тараса Шевченка, де вже давно про культуру не йдеться, та й відпочити просто ніде… Проте у нас є алеї, де містяни можуть «відпочити», напевне, у найзагазованішому місці Білої Церкви. Ще є набережна, але там від кафе, «генделів» і «генделиків» немає де подітися відпочивальнику, який хоче просто насолодитися красою природи.

По-третє, із соціальним житлом і молодими спеціалістами – зовсім погано. Показово, що впродовж останніх років у місті катастрофічно не вистачає учителів-предметників, та й взагалі молодих спеціалістів, медиків зокрема, для них не створюють умови, задля яких вони хотіли би залишитися жити та працювати в Білій Церкві. А ви пам’ятаєте, коли востаннє бюджетники отримували житло? І нарешті, скільки ви нарахуєте фонтанів у нашому місті?

Звичайно, міська влада може апелювати, мовляв, Маріуполь – величезне промислове місто, відповідно, наші бюджети порівнювати важко. Але… стоп! А чому ми забули про те, що нещодавно і Біла Церква була найпотужнішим промисловим містом і економічним локомотивом Київщини! Де це все сьогодні, шановна владо? Чому білоцерківці масово їздять на роботу в Київ? Скількох потужних інвесторів залучено до міста за останніх 5 років?

От тому і має Маріуполь чудові парки, сквери, фонтани, проспекти, будує соціальне житло, а ми, білоцерківці, гуляючи його вулицями чомусь почувалися обманутими, а всі «надзвичайні» зміни Білої Церкви сприймали як дешевий популізм.

Але ж нам обіцяли інше!?