Сергій Грязнов: «Ми не готові зупинятися на досягнутому»

Пам’ятаєте героїню фільму «Найчарівніша та найпривабливіша», яку зіграла Ірина Муравйова? Вона інженер конструкторського бюро науково-дослідного інституту. Таких і подібних КБ, а також конструкторських відділів раніше було безліч – мало не на кожному підприємстві. Нині їх практично не залишилося, як і професійних спеціалістів-технарів.
Саме тому просто таки надихає, що на заводі Plank Electrotechniс працюють люди, здатні не просто копіювати кращих виробників, а конструювати практично «з нуля».
                                                                                                                                                                               Лада ЗАВІРУХА
«Тиждень» зустрівся із головним конструктором Plank Electrotechniс Сергієм Грязновим, щоб розповісти читачам про напрацювання, труднощі, з якими доводиться стикатися на виробництві, та плани на майбутнє.
– Давайте розпочнемо, як то кажуть, спочатку. Скільки ви працюєте на заводі Plank Electrotechniс?
– Пам’ятаєте – «спочатку було слово…» Тут приблизно та сама ситуація… зараз поясню.
Я з першого дня у команді Plank, адже ще не було побудоване саме виробництво, не було експериментального майданчика, де відпрацьовувалися усі процеси, проте я як конструктор мав уявлення, що саме вироблятиметься. У мене був напрямок – електротехнічні вироби, а тому я одразу ж почав працювати, потрібно було займатися проєктуванням продукції, адже від ідеї до її реалізації – шлях досить тривалий.
А якщо говорити про час, коли я з’явився тут, на майданчику, це було восени 2016 року. Тут ще нічого не будувалося, проте я знав – буде завод. Навесні 2019-го він офіційно розпочав роботу, а ми, конструктори, мали вже достатньо напрацювань.
– Сергію Олексійовичу, а який виріб був першим? Розподільчі монтажні коробки? Це найпростіше, як на мене.
– Зовсім ні. Це була розетка. За основу для її конструкції ми брали вироби фірм Legrand i Schneider Electric, навіть розбирали розетки виробництва колишнього СРСР. Вони, на мою думку, є більш технологічними в плані виробництва та дуже надійними. От погодьтеся, сьогодні ви купуєте у магазині електротехнічну продукцію закордонних виробників (про товари елітного класу не йдеться), а вона вся якась хитка, ненадійна… але працює. Наскільки добре – це вже інше питання.
Тому нашим завданням стало створення продукції достатньо недорогої, але якісної. Ось так, з вивчення існуючих виробів і технологічних прорахунків народився перший виріб – розетка. Вона, до речі, в подальшому не зазнала особливих змін і виробляється досі.
Потім були розподільчі монтажні коробки по бетону та гіпсокартону, вимикачі, розетки із можливістю підключення USB і телевізійного кабелю тощо. Сьогодні відпрацьовуємо розподільчі коробки різних конфігурацій. Загалом наразі ми напрацювали близько 50 видів продукції.
– Сергію Олексійовичу, а хто працює у вашій команді?
– Через пів року від початку роботи до мене приєднався Павло Туманов. Насправді, до його появи я зіткнувся з тим, що знайти хорошого конструктора – досить вагома проблема в Україні. Усе тому, що після розвалу СРСР було втрачено дуже багато інженерних спеціальностей, перестали існувати конструкторські бюро, у яких працювали досить потужні інженери, із величезним багажем знань, вони ж навчали спеціалістів на виробництві (ви ж знаєте, що навчання – одне, практика – інше). І сьогодні нам багато у чому доводиться торувати дорогу самотужки. Саме тому мені на виробництві потрібен був конструктор, який уміє продумати кожну деталь від початку і до завершення, розуміється на тонкощах, а не просто є хорошим відтворювачем.
– Тобто вам був потрібен креативний конструктор-раціоналізатор?
– До певної міри так. Насправді, підсумовуючи, нам був потрібен, скажімо так, конструктор із глибоким розумінням процесу, досить творчий практик. Тому що він мав враховувати у роботі усі ДСТУ, IEC EN тощо, щоб не було питань із дозвільною документацією.
– І ним виявився Павло Туманов?
– Так, звичайно йому довелося попрацювати над собою, перш ніж стати до роботи, тому що у нього був певний період у житті, коли він не працював за спеціальністю. Але Павло зміг подолати усі труднощі, і сьогодні має високий рівень майстерності. Ми спрацювалися та виконуємо усі завдання у тісній співпраці. Ми планували взяти третього спеціаліста, проте наразі, щоб виконати ті завдання, які поставлені перед нами, достатньо нас двох.
Звичайно, на заводі є приміщення для конструкторського відділу, і я вірю, що воно буде використано, коли на території індустріального парку «Біла Церква» почне працювати три заводи пластикового кластеру, про що анонсувалося під час запуску заводу Plank Electrotechniс.
– Із якими труднощами вам доводилося стикатися на початку роботи?
– Щоб ви розуміли, для того щоб почати виробництво – будь-яке, потрібно пройти тривалий етап підготовки. Як, наприклад, щоб зварити борщ, потрібно спочатку купити продукти та принести їх додому. А тому, щоб випускати електротехнічну продукцію, потрібно було спочатку зосередитися на тому, що саме це буде, потім накреслити виріб і знайти підприємство, яке зможе зробити пресформу. І тут перед нами постала ще одна серйозна проблема – знайти підприємство, здатне виконати таку роботу. На жаль, на сьогодні підприємств, що виготовляють пресформи та штампи і підходять нам на 100%, немає. І знову ж тому, що немає хороших слюсарів-інструментальників, токарів, фрезерувальників.
Ми замовляли перші пресформи в Китаї, проте поступово відмовилися від цього, тому що не могли впливати на процес проєктування – вносити необхідні правки та контролювати якість виробництва, саме тому нині співпрацюємо із вітчизняними виробниками, але їх, знову ж таки, небагато.
Взагалі питання виробництва штампів і пресформ кожне підприємство вирішує по-своєму, зокрема шляхом створення механічного цеху. Напевно, свого часу і ми до цього дійдемо і, можливо, навіть створимо цех з виробництва штампів і пресформ, якщо знайдемо, а скоріше, виховаємо фахівців. Але це буде дуже нескоро…
– Скільки часу потрібно для того, щоб задумка стала виробом?
– Я відповім так. Ми уже говорили з вами про розподільчі монтажні коробки, так от навіть цей дуже простий на перший погляд продукт з моменту виробництва зазнав близько 8 змін. Хай і незначних, але, якщо взяти коробку із першої партії та порівняти з існуючою, ви побачите відмінності. Це були певні доопрацювання, пов’язані з тим, що ми робили нашу продукцію, якщо так можна висловитися стосовно до неї, гармонійною – практичною та красивою.
Тому, якщо говорити про час, який потрібен на реалізацію ідеї, то він досить стислий, усе інше – це доопрацювання.
– Ви бачите у них необхідність чи вам підказує споживач, можливо, є якийсь зворотній зв’язок чи ви моніторите побажання, які висловлюють покупці?
– Ось, наприклад, ідея послідовно поєднати між собою монтажні коробки прийшла мені, коли після ремонту у мене самого вони залишилися невикористаними. Тоді я подумав, що їх можна було б об’єднати і вмонтувати в стіну, бо із часом все одно знайдеться для них застосування. Не можу сказати, що це суто моя задумка, щось подібне десь, звичайно, бачив, а ось на даному прикладі зміг реалізувати. Хоча, якщо ви пошукаєте подібні монтажні коробки у інших виробників у білоцерківських магазинах, то навряд чи знайдете.
На жовтих коробках (по гіпсокартону) є так звані приціли (невеликі отвори в основі) для зручності монтування, якщо потрібно вбудувати ряд поєднаних між собою виробів, щоб перший і останній був на одному рівні відносно підлоги. Також на цих монтажних коробках є невеликий «центрик», який, якщо притиснути коробку до гіпсокартону, вкаже на центр свердління.
– Отже, все для зручності користування!
– Звичайно, вся наша продукція продумується до дрібниць. Були випадки, коли ми вносили зміни на прохання споживачів, адже у нас налагоджений діалог. Не скажу, що ми реагуємо на всі запити (різне буває), але від практиків є пропозиції варті уваги.
– Над чим працюєте наразі?
– Над вимикачами та розетками зовнішнього монтажу. Вони використовуються тоді, коли структура стіни, наприклад, викладена із цегли, не дає можливості зробити в ній отвори для монтажу. Якщо дати відповідь звідки ідея, то зовнішній вигляд, напевне, щось схоже на продукцію Schneider, а внутрішню конструкцію ми креслили самі. Не можна сказати, що 100-відсотково скопіювали, тому що є наші напрацювання. Тут, як в автомобілебудуванні: наче в усіх машинах 4 колеса, двигун і кермо, але в той же час усі вони різні в залежності від виробника. Також ми зробили так, що у блоки зовнішнього монтажу можна монтувати наші ж розетки та вимикачі.
Нині працюємо над однією цікавою ідеєю (поки що вона на стадії задумки) – хочемо зробити вимикачі із таким приємним для дотику покриттям Soft-touch. Отже, ніколи не стоїмо на місці, пропонуємо нове, цікаве, головне, що керівництво нам не чинить перешкод.
– Сергію Олексійовичу, а як взагалі співпрацюєте із керівництвом?
– З цим у нас також усе чітко – нам задають напрямок роботи, ми працюємо і головне – немає тиску, це добре.
– Якщо говорити про нові напрямки роботи, то один із найцікавіших, на мою думку, створення так званої «розумної» розетки…
– Наразі вона у нас у повній розробці. До такої розетки потрібно ще й голову розумну прикласти (сміється). А якщо серйозно, хочеться зробити так, щоб вона була дійсно функціональною, щоб це була продумана система, яку досить легко реалізувати у звичайних квартирах, адже існуюча система електророзведення, яка дісталася нам від СРСР, уже сьогодні є морально застарілою і ледь витримує усі навантаження. Тим більше, «розумна» розетка – це лише складова, дуже маленька (як вершина айсберга), «розумного» будинку. Тут має бути цілий проєкт, розгалужений і продуманий, щоб можна було у таку «розумну» систему долучати нові елементи. Отже, нині триває розроблення концепції.
І хочу вас запевнити, ми не готові зупинятися на досягнутому, адже робота конструктора полягає в тому, щоб бути у постійному пошуку – або нових ідей, або можливостей реалізації існуючих.