Великі романтики кадетського руху

Цього року кадетському братству у Білій Церкві виповнюється 15 років. Хоча сьогодні можна сміливо говорити про те, що не лише у нашому місті, а й в області та Україні загалом. Адже аналогічних навчальних закладів на подібних засадах у нашій країні більше не створено.

Лада ЗАВІРУХА

Насправді хороших ідей, які виникали в стінах гімназії №2, дуже багато, проте головне, вважає директор закладу Анатолій Плєшаков, не просто сформулювати хорошу ідею, а знайти можливості її реалізувати.

– Навіть за дуже великого бажання, не всі ідеї можна втілити в життя. Для цього потрібна щоденна клопітка робота – навіть не кількох людей, а цілої групи зацікавлених осіб, які виконають кожен на своєму місці певний достатній обсяг роботи, – зазначив Анатолій Васильович.

А отже, тому, що відбувся одночасно перехід від школи до класичної гімназії, де навчання починається з п’ятого класу, а також відкриття на її базі першого військово-гімназійного класу, напевно, сприяли зірки.

– Якби на той момент міський голова Геннадій Шуліпа або народний депутат України Сергій Челноков, або начальник управління освіти і науки міської ради Олександр Олійник сказали б «ні», то створення кадетського руху в місті не відбулося б. Варто згадати також Валерія Забарського і членів Клубу офіцерів «Честь», які завжди допомагали у придбанні зброї та форми, і Ольгу Терехову, яка забезпечувала законодавчу базу.

На перших порах потрібно було вирішити питання ставок для офіцерів-вихователів, а сьогодні їх необхідно відстояти на рівні міста, за що я вдячний нинішньому начальнику управління освіти і науки Юрію Петрику. А ще за те, що у свій час допоміг належним чином обладнати кімнату для зброї.

Коли міським головою був Василь Савчук, він також знаходив можливість, навіть із мізерного бюджету розвитку міста, виділити кошти для військово-гімназійних класів. Ми зверталися до нього двічі: були виділені кошти на форму для оркестру та барабани для взводу барабанщиків.

Хочеться подякувати сьогодні і директору спортивної школи №1, депутату міської ради Юрію Гончаренку, який забезпечує участь кадетів у спортивних секціях. Саме тому я хочу підкреслити, що завжди ідея реалізовується командою людей. І головними у цьому процесі, як і у вихованні та навчанні дітей залишаються, безперечно, учителі гімназії, – наголосив директор.

Звичайно, бути першим дуже важко, а тому перші офіцери-вихователі, за словами Анатолія Васильовича, не витримали, вимушені були піти із закладу, і нинішня команда військових педагогів склалася набагато пізніше. У 2004-2005 навчальному році кадетами першого військово-гімназійного класу стало 23 учні. Тоді у декількох засобах масової інформації з’явилася інформація про набір перших класів у гімназію №2.

– Я насправді дуже вдячний батькам, які повірили нам, тому що тоді ми вперше з усього міста і району набирали на навчання дітей саме з п’ятого класу (який в гімназії, як і у будь-якій класичній, вважається першим). Так ми одночасно стали першим навчальним закладом, який порушив традицію набирати дітей за місцем проживання. Головним був принцип «вірю». І мені приємно, що результатом першого випуску гімназії стало входження закладу у «Топ-100» України, за оцінками ЗНО, – наголосив Анатолій Плєшаков.

Проте, на жаль, із ідеї щодо створення кадетських класів було реалізовано 45-50 відсотків, не більше. І найбільша наша проблема – повне ігнорування з боку влади, на рівні Міністерства освіти та адміністрації президента. Адже саме через ці структури могли остаточно вирішити питання про ставки офіцерам-вихователям, які і сьогодні залишаються вихователями ГПД. Та й досі в перелік професій і посад не внесено посаду офіцера-вихователя на базі цивільної гімназії.

– Ми зверталися із цим проханням практично до кожного чинного міністра освіти України – питання не вирішено досі.

І мені це все дуже болить, тому що ідея не реалізована остаточно. Дуже хотілося б, щоб наші діти мали можливість виїжджати на польові заняття, стрільби – не один раз на рік, як ми організовуємо із Клубом офіцерів «Честь» і військовими підрозділами, з якими у нас є домовленість. Щоб була можливість і окопи копати, і в атаки ходити, і займатися топографією на відкритій місцевості, а для цього потрібно мати автобус. Ці питання також потрібно вирішувати, як і проблему із харчуванням кадетів, закупівлею для них форми. Усе це сьогодні відбувається винятково за рахунок батьків. І скільки б ми не просили виділити хоча б невеликі кошти на ці потреби із міського бюджету – ні депутати, ні нинішній міський голова нас не чують. І водночас наші кадети присутні завжди і на усіх заходах – не лише міського рівня. Тому я до певної міри розчарований ставленням до нас влади – і місцевої, і вищих рівнів, – зазначив Анатолій Плєшаков.

Єдиний, за його словами, хто обіцяв допомогти і дійсно дотримав слова, колишній голова Київської обласної ради Микола Бабенко, який сприяв у наданні коштів на заміну вікон і дверей металопластиковими склопакетами.

Радує, що окрім проблем називає Анатолій Васильович і досягнення за ці 15 років. А це те, що кадети стають хорошими спеціалістами – не лише військовими, а й державними службовцями; що ми не маємо втрат серед тих, хто брав участь в АТО або й досі там, у зоні бойових дій.

Звичайно, за час існування кадетських класів у гімназію приїжджали численні делегації з різних міст України. Їхали переймати досвід, проте наразі подібних закладів, де б діти займалися військовою підготовкою з 10 років, досі немає.

– А наших дітей, які після 9 класів вступають до ліцеїв, одразу ж призначають командирами взводів, тому що вони готові, мають досвід, і це радує. Як і те, що наші кадети завжди найкращі випускники вишів.

Проте, ідея реалізована лише наполовину, але приємно, що серед команди, яка причетна до її реалізації, усі фанати своєї справи, по суті, великі романтики. І, дай Боже, щоб на зміну їм прийшли інші, адже справжньої зацікавленості держави у цій справі я, на жаль, не бачу, – підсумував Анатолій Плєшаков.


Валерій Забарський, полковник, голова ради Клубу офіцерів «Честь»

Цього року ми відзначаємо 25 років клубу і 15 кадетського руху у Білій Церкві. Ми завжди брали активну участь у цьому процесі, тому що виховання молодого покоління – один із напрямків нашої роботи. Оскільки Клуб є одним із ініціаторів створення військово-гімназійних класів, ми ніколи не знімали з себе відповідальності за їхнє функціонування. На жаль, ми не змогли створити навчальний заклад у рамках Міністерства освіти і науки, а тому дуже багато покладено саме на батьків, хоча і ми допомагаємо: купувати фурнітуру, військові атрибути, зброю.

Хочеться звернути увагу міської влади на те, що наші кадети беруть активну участь у всіх міських заходах, вони є обличчям міста, проте наразі із міського бюджету практично не виділяють кошти, щоб підтримати їх, допомогти батькам придбати форму, наприклад. А тому у цьому відношенні влада Узинської ОТГ, де також навчаються кадети, більш прогресивна. Принаймні наразі із бюджету виділяють кошти, щоб пошити форму, організувати одноразове харчування, побудований електронний тир. Нам залишається лише сподіватися на таке порозуміння із владою, ми готові й надалі порушувати це питання, можливо, щось зрушиться з місця.