Знову до школи!

2 вересня перші шкільні дзвінки знову зібрали разом юних білоцерківців – новий навчальний рік розпочав свій відлік, а це значить – час йти до школи. Тож, у добру путь – за новими знаннями, враженнями та досвідом!
Лада ЗАВІРУХА
Насправді, усі ми без винятку школярі – колишні, сьогоднішні та майбутні. А тому День знань для кожного із нас особливе свято, назавжди пов’язане із дитинством – спочатку лише нашим власним, а потім ще й із дитячими роками наших синів і доньок, а ще пізніше – онуків. І кожне 1 вересня (хоча нині свято і припало на 2 число місяця), присутність на лінійці з нагоди Дня знань – це можливість потрапити у своєрідну машину часу. І, напевне, найвідчутніша така подорож у часі для учителів, які назавжди пов’язують своє життя із однією школою, тому що спочатку до них приходять на навчання діти, які дорослішають, і приводять у школу своїх дітей чи, можливо, онуків… І якщо життя людини, зрозуміло, обмежене певною кількістю таких поколінь, то стіни навчального закладу, особливо із більше ніж столітньою історією, бачили набагато-набагато більше. Про це, а також про досягнення колективу білоцерківської гімназії №2 і говорив її директор Анатолій Плєшаков.
– Мені дуже приємно, що цього року до гімназії прийшло навчатися так багато першокласників, а це значить, що наш заклад продовжує жити, повноцінно функціонувати і нині – невдовзі навчальний заклад відзначить 155-річчя. І сьогодні навіть важко уявити, скільки поколінь навчалося тут, скільки хороших світлих думок і необхідних знань було передано між поколіннями, скільки людських доль бачили стіни нашого закладу…
Я хочу, щоб усі наші гімназисти пам’ятали про те, що коли 4 січня 1944 року Білу Церкву визволили від німецько-фашистських загарбників, уже 1 лютого того ж року у нашому навчальному закладі розпочалися заняття – діти навчалися у три зміни. Тому я закликаю юних гімназистів цінувати історію нашого міста та навчального закладу зокрема, а ще відкрити нову славну сторінку історії сучасної гімназії, нашої державності та світлого майбутнього, – сказав Анатолій Плєшаков.
На жаль, як і в кожній сім’ї, у гімназійної є свої проблеми. Наразі це неувага до закладу з боку місцевої влади.
– Попри усе, коли у нас є такі батьки, колишні наші випускники, і не тільки, які готові надати допомогу і можуть компенсувати таку неувагу міської влади, гімназія продовжуватиме квітнути й надалі. І я дуже вдячний цим людям! – наголосив директор гімназії.
За традицією на святковій лінійці після привітань і слів настанов з нагоди початку нового навчального року гімназисти вітали відмінників навчання, і насамкінець пролунав шкільний дзвінок – перший у цьому році.

У День знань «Тиждень» традиційно зібрав побажання для учителів і учнів, а ще дізнався про їхні сподівання, задуми та плани у новому навчальному році.

Анатолій Плєшаков, директор гімназії №2
Бажаю гімназистам міцного здоров’я та приємних вражень, мені дуже хочеться, щоб їм було радісно навчатися. А для цього потрібно бути успішними у навчанні, а значить – мати таке бажання, ставити перед собою таку мету і досягати її! Адже успіхи дітей – це щастя для батьків!
Бажаю випускникам цього року якнайшвидше зрозуміти, що усі їхні проблеми ховаються в них самих і ними ж можуть бути вирішені. Я бажаю батькам і учителям терпіння та хочу подякувати за їхню щоденну невтомну працю.

 

Каріна Ковальчук, учениця 1 (5)-Г класу
Ми з мамою прийняли спільне рішення вступати до гімназії, тому що тут добре навчають, а це дуже важливо для мого майбутнього. Мені подобаються майже усі предмети, але найбільше – образотворче мистецтво і математика. І мені дуже приємно, що зі мною у класі буде навчатися мій однокласник і найкращий друг із школи №4. Сподіваюся, у нас все буде добре!

 

 

Поліна Шкоденко, мама учениці 1 (5)-А класу
Ми усвідомлено прийняли рішення віддати доньку у військово-гімназійний клас. У першу чергу, це дисципліна та відповідальність, а ще у гімназії нам сподобалося серйозне ставлення до навчання з боку учителів. Думаю, у майбутньому це стане хорошою базою для нашої дитини, адже плани у неї досить амбітні – стати лікарем. Як буде, життя покаже, але наразі донечка відмінниця. Сподіваюся, позицій своїх не здамо!

 

 

Святослав Петришин, учень 11-Б класу

Сьогодні я хвилююся більше, ніж зазвичай, тому що перший дзвоник у цьому році стане для мене останнім саме у гімназії. Тому мені сумно, а ще я відчуваю величезну відповідальність, адже рік, який очікує нас, одинадцятикласників, дуже складний – попереду напружене навчання і підготовка до ЗНО, а також вступ у вищий навчальний заклад. А тому відчуття насправді дуже неоднозначне. Тим більше, що я лише приблизно визначився із тим, де навчатимуся у подальшому, і над цим також потрібно буде поміркувати у новому навчальному році.