.

Нещодавно стало відомо, що український дует повітряних гімнастів на ременях із Білої Церкви у складі майстра спорту міжнародного класу зі спортивної гімнастики Артема Любаневича і майстра спорту України зі спортивної гімнастики Олега Шакірова здобув «Срібного клоуна» на 43-му Міжнародному цирковому фестивалі в Монте-Карло.

На минулому тижні хлопці повернулися додому, а тому редакція, скориставшись моментом, вирішила з’ясувати, які складові успіху дуету «Just Two Men»? Чи справді наполеглива праця та багатогодинні тренування – шлях до визнання? Саме ці та інші запитання «Тиждень» поставив Артему Любаневичу та Олегу Шакірову.

Лада ЗАВІРУХА

«Двоє справжніх чоловіків» із Білої Церкви підкорили Монте-Карло

«Just Two Men» – «Двоє справжніх чоловіків» – так назвали свій дует гімнасти.

– Як корабель назвеш, так він і попливе. Ми віримо у цю назву, вона близька нам, наразі ми досягли успіху, значить, усе працює, – говорять хлопці.

У дуеті Артем старший на два роки, він керівник, спілкується із потенційними роботодавцями, проте рішення «справжні чоловіки» завжди ухвалюють разом.

(От і в нашій розмові активніше бере участь Артем, Олег розсудливо доповнює товариша).

– Артеме, ви у гімнастиці не перший день, маєте чимало досягнень. Встигли звикнути до слави?

– Я впевнений, що без поразок не буває успіху. І, напевно тому, що багато помилок і поразок було на початку моєї спортивної кар’єри, це мене загартувало і навчило перемагати. І в останні 10 років було дуже багато перемог.

 

– А свою першу перемогу пам’ятаєте?

– Ні, проте дуже добре пам’ятаю поразку. Мені було 7 років, я брав участь у змаганнях на юнацький розряд – програв, дуже засмутився і, здається, навіть плакав. Але у той момент я пообіцяв собі, що ніколи більше не буду програвати, моє місце має бути на п’єдесталі. Це і загартувало мій характер.

 

– Повертаючись до вашого тріумфу у Монте-Карло, ви очікували саме на такий результат?

Артем: Я не можу дати однозначно ствердну відповідь. Я знав, що ми зможемо виступити достойно, але отримати «Срібного клоуна» не сподівався.

Врахуйте, взяти участь у такому фестивалі – те саме, що виступити на Олімпійських іграх. Можна вірити лише у себе: свій досвід і талант, попередні роки підготовки.

Олег: Я думаю, ми їхали показати свою майстерність і номер насамперед, тому що довго працювали над тим, щоб потрапити на цей престижний фестиваль. А нагороду отримали, тому що насправді достойно виступили.

 

– Артеме, наскільки висока конкуренція між учасниками фестивалю?

– Дуже висока, адже взяти участь у змаганнях такого масштабу цирковому артистові можна лише раз у житті. На фестиваль дуже складно отримати запрошення вдруге. Якщо, скажімо, на Олімпіаду можна підготуватися і декілька разів, то тут власний цирковий номер можна показати лише один раз. На наступний потрібно готувати новий номер, а це займає роки. Адже його потрібно відпрацювати, а потім отримати ліцензію – звичайно, на це потрібен час.

 

– Олеже, і скільки часу ви готували свій номер?

– Приблизно 8 років – весь час, що ми працюємо разом. Створювали його близько року, а потім постійно обкатували – доопрацьовували і вдосконалювали.

 

– Артеме, що взагалі являє собою Міжнародний цирковий фестиваль у Монте-Карло?

– Це змагання, у яких беруть участь представники абсолютно усіх жанрів циркового мистецтва. А тому конкурентна боротьба, повторюся, дуже висока.

Так, із усіх повітряних гімнастів світу обирають лише один номер, і саме він представляє цей жанр на конкурсі. От ми і були тими артистами і змагалися не з представниками того самого жанру, а з дресированими тваринами, фокусниками, балетом, акробатами і жонглерами.

 

– Хто були ваші основні конкуренти?

– Напевно, усі без винятку… Насамперед китайці, тому що вони завжди домінують на фестивалі. Мартін Лессі-молодший із новим унікальним номером з 24 левами. Взагалі він легенда цирку і був на фестивалі вже вдруге, він виборов «Золотого клоуна». Друге «золото» взяв представник Росії Гія Eradz, який привіз цілу трупу артистів і показав одразу декілька маленьких шоу. Він їхав один раз і на все життя, тому що розумів, що більше такої можливості може не бути.

 

– Під час виступу ви виконали надзвичайно складний трюк…

Артем: Так, у нього поки що немає назви, і наші друзі пропонують назвати його «Just Two Men». І він дійсно дуже складний: я сиджу у шпагаті, тримаючись за ремені, а Олег стоїть на одній руці догори ногами, опираючись на мою голову. І це на висоті 9-10 метрів, без страхування і будь-якої іншої підтримки. Це абсолютно унікальний трюк, ніхто у світі такий ще не виконував, саме тому журі так високо нас оцінило.

Олег: І ми разом прийняли рішення, що не будемо працювати із страховкою, щоб не псувати враження від трюків, які ми робимо, а вони дійсно сильні.

 

– Напевне, у таких випадках велике значення має довіра партнерові?

Артем: Насправді так і є. Ми тренувалися тривалий час разом, впевнені один в одному. Якщо щось іде не так, я знаю, як це виправити, і Олег також. У разі необхідності ми подаємо один одному певні знаки, які не бачать глядачі, а тому можемо виправити практично будь-яку неточність непомітно для стороннього ока.

Олег: Я повністю довіряю Артему, знаю, що він мене втримає за будь-яких умов, якщо потрібно і зубами триматиметься за ремені. У мене немає сумнівів у партнері – жодних!

 

– Артеме, у 2011 році ви взяли участь у шоу «Україна має талант». Скажіть, оте «Ні» Ігоря Кондратюка було елементом шоу, чи йому дійсно не сподобався ваш виступ?

– Я впевнений, що Ігор Кондратюк просто хотів нас стимулювати бути кращими. Він почув передісторію, що ми щойно почали працювати разом із Олегом, і тому його реакція була саме такою. Вже у другому турі ми змогли його вразити, отримали компліменти від Ігоря. Тому, напевно, це був стимул і не в останню чергу елемент шоу, адже його «Ні» привернуло до нас увагу більшої глядацької аудиторії. І, безперечно, цей проект допоміг нам відкритися і розпочати.

 

– Мабуть, найціннішим надбанням цього шоу став ваш партнер – Олег. Після цього ви завжди разом?

Артем: Дійсно, так і є. Олега я знаю давно, а завдяки участі у шоу я зрозумів, наскільки він талановитий і працелюбний. А також те, наскільки значними будуть наші спільні досягнення. Отже, Олег дійсно мій особистий подарунок шоу «Україна має талант».

Олег: З Артемом я познайомився ще у спортивній школі №1, він старший на 2 роки, і вже тоді це був гімнаст, на якого потрібно було рівнятися, прагнути досягти його рівня. Потім ми разом навчалися, а коли Артем запропонував мені попрацювати на ременях, у мене все вийшло. Так ми стартували у програмі «Україна має талант».

Мені було страшно, я ще був «зелений», але ми із Артемом спрацювалися, та і я пообтерся, і вже після цього шоу ми виступаємо лише разом.

 

– Сьогодні можна багато говорити про досягнення та перемоги, але всі вони були б неможливі без перших кроків у гімнастиці. Чим вони запам’яталися?

Артем: Я досі пам’ятаю, як перший раз відчинив двері у гімнастичну залу, побачив, як усі із завзятістю займаються, мені це дуже сподобалося і я зрозумів – це на все життя.

Навіть мій батько потім часто повторював, що такого виразу обличчя, який був у мене, коли я зайшов до гімнастичної зали, він не бачив. Мене у дитинстві водили у різні спортивні секції, але на жодну я не реагував так. Я щодня просився на заняття і йшов туди із задоволенням і посмішкою.

Олег: Мене батьки також відводили то в одну спортивну секцію, то в іншу, але мене не брали, тому що був дуже маленький. А коли привели в гімнастичний зал, мені дуже там сподобалося, от і залишився… досі. Я по суті, окрім залу і тренувань нічого особливо в житті не бачив, проте не шкодую, мені іншого і не треба, принаймні поки що. Я досяг багато і не планую зупинятися.

 

– А були моменти, коли хотілося все покинути?

Артем: Звичайно, був у мене такий період у житті, у дитинстві, коли я не знав, чи хочеться мені насправді у подальшому пов’язувати життя із спортивною гімнастикою. Тоді батько мені говорив: «Синок, позаймайся ще, перебори себе, знайди щось приємне у заняттях і ти побачиш, що це твоє майбутнє». Саме так і вийшло.

Олег: І у мене було пару випадків, коли хотілося все покинути. Один раз тренер умовив, а потім уже сам додумався: не вийшло сьогодні, вийде завтра, потрібно працювати, навіщо ж кидати все!

 

Мабуть, особливе місце у вашому становленні відіграла сім’я?

Артем: Саме так. Усьому, що у мене сьогодні є, я завдячую моєму батькові та мамі, тому що саме вони показали мені, що таке спортивна гімнастика, а потім постійно підтримували і допомагали, завжди вірили у мене і могли знайти потрібні слова у будь-якій ситуації. Моя сім’я відіграла колосальну роль у моєму становленні як професіонала.

Олег: Я також дуже вдячний батькам за підтримку, я відчуваю її завжди. І коли сказав, що іду із спорту в цирк мене також зрозуміли. У спортсмена коротке професійне життя, молодь постійно створює конкуренцію, а у цирковому мистецтві можна протриматися значно довше.

 

– А чи підтримують вас ваші дружини?

Олег: Так, звичайно, і я дуже їй за це вдячний.

Артем: Дружина у мене також спортсменка, тому розуміється на багатьох професійних речах, досить часто хвалить мене. Хоча насправді, я в більшому захопленні від неї, тому що вона виховує трьох дітей (а це величезна праця), створює сімейних затишок, при цьому встигає займатися собою. І я насправді дуже захоплююся нею. До певної міри вона мене стимулює. Коли я приходжу додому і бачу, як вона з усім справляється, це надає мені наснаги працювати краще і досягати нових успіхів.

 

– Артеме, гімнастика – травматичний вид спорту, була у вас якась надто образлива травма?

– Так, у мене було запалення нерва і надрив зв’язки на руці, довелося робити досить складну операцію, потім був тривалий період відновлення, але виступати на тому ж рівні у спортивній гімнастиці я більше не зміг, тому у моєму житті з’явився цирк.

 

– Часто доводиться виступати із болем, стиснувши зуби?

Артем: Так, часто буває, що не можна відмовитися, тому що готувався до змагань протягом багатьох років, ти частина команди, тому виступаєш попри біль і нездужання.

Олег: А сьогодні ми просто повинні виконувати умови контракту, це наша робота, тому відмова приймається лише з огляду на фізичне нездужання, на усі інші випадки є знеболювальне.

 

– У час, коли героями стали Людина-павук, Залізна людина, інші герої голлівудських бойовиків, що б ви, Артеме, хотіли побажати молодому поколінню?

– Я хочу, щоб діти мали героїв, але більш реальних. Батьки повинні ставити у приклад власним дітям людей, які мають реальні досягнення у житті, над якими вони наполегливо працювали. Нашим дітям потрібні справжні досягнення, а не недосяжні мрії. У мене завжди були герої, і я думав, якщо вони змогли досягти висот, то зможу і я, потрібно лише працювати над собою. І це мені завжди дуже допомагало.

 

– Артеме, якою перемогою ви пишаєтеся особливо?

– Якщо чесно, це «Срібний клоун» Міжнародного циркового фестивалю в Монте-Карло. Це мрія мого життя і поки що найбільша нагорода. І завдячуючи гімнастиці я досяг такого рівня в цирковому мистецтві. На жаль, у гімнастиці я не зміг реалізуватися на сто відсотків через травми, а в цирку зміг.

 

– Ви отримали «Цирковий Оскар», принаймні так говорять про нагороду, здобуту у Монте-Карло. Це ваша заслуга, а наскільки циркове мистецтво підтримується в Україні?

– Взагалі це дуже сумна історія, тому що мистецтво цирку не розвинене у нас, як в інших країнах, у нас потужних цирків небагато – Національний і цирк «Кобзов», який активно підтримує молодих артистів, – усе. І з огляду на це наше досягнення – дійсно подія, тим більше, що не так багато українських артистів представляло Україну на Міжнародному цирковому фестивалі.

 

– І наостанок, які ваші плани на майбутнє? Дочекаємося ми часу, коли ви будете ділитися досвідом із маленькими білоцерківцями?

Артем: Звичайно, щоправда, наразі не можу говорити про конкретний час, але я дуже хочу повернутися у Білу Церкву. Щоб побудувати центр розвитку для дітей, а може, створити на базі спортивної школи окрему секцію для професійних спортсменів. Планів насправді дуже багато, проте у найближчі роки потрібно ще показати себе світу, тому що «Just Two Men» на піку популярності. А потім у рідному місті будемо відкривати нові таланти, адже Біла Церква багата на талановитих дітей, хочеться показати їх Україні і всьому світу.

Олег: Я планую виступати у дуеті ще дуже довго, допоки не розсиплюся (посміхається), можна і сольно себе спробувати на додачу. Одне іншому не заважає. Проте я сподіваюся, що наш дует проіснує ще довго, і поки що мені цього досить. А потім, пізніше, працюватиму тренером, час покаже…